Ухвала КЦС ВП від 14.01.2020 року у справі №591/6543/16-ц

Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 591/6543/16-ц

провадження № 61-34200св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

в м. Суми, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2017 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Собини О. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми про визнання права, зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 22 лютого 2010 року по 16 жовтня

2014 року її син ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Сумиобленерго» (далі - ПАТ «Сумиобленерго»). Відповідно до акту про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом

від 01 грудня 2014 року № 5, 16 жовтня 2014 року о 10 год. 07 хв. при виконанні трудових обов`язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого він помер.

Позивач зазначала, що втрата сина є втратою матеріальної та фізичної підтримки, адже вона є безробітною та інвалідом ІІІ групи. Позивач мала ряд важких хронічних захворювань та постійно мала необхідність в лікуванні. Зі смертю сина вона втратила опору та матеріальну підтримку. Хоча вони і не проживали разом, але син постійно приїздив у село допомагати по господарству. Втрата сина була не лише втратою близької людини, а ще

й втратою годувальника, який мав стабільний дохід і утримував її матеріально.

Позивач вважала, що відповідач неправомірно відмовив їй у призначенні виплат, тому враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати її право на утримання, як непрацездатної особи, яка не перебувала на утриманні її померлого сина ОСОБА_2 на час його смерті, зобов`язати відповідача призначити їй з дати смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати, передбачені частиною дев`ятою статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон) та пунктом 6 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, що діяли на час смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції