Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 591/6543/16-ц

провадження № 61-34200св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

в м. Суми, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2017 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Собини О. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми про визнання права, зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 22 лютого 2010 року по 16 жовтня

2014 року її син ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Сумиобленерго» (далі - ПАТ «Сумиобленерго»). Відповідно до акту про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом

від 01 грудня 2014 року № 5, 16 жовтня 2014 року о 10 год. 07 хв. при виконанні трудових обов`язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого він помер.

Позивач зазначала, що втрата сина є втратою матеріальної та фізичної підтримки, адже вона є безробітною та інвалідом ІІІ групи. Позивач мала ряд важких хронічних захворювань та постійно мала необхідність в лікуванні. Зі смертю сина вона втратила опору та матеріальну підтримку. Хоча вони і не проживали разом, але син постійно приїздив у село допомагати по господарству. Втрата сина була не лише втратою близької людини, а ще

й втратою годувальника, який мав стабільний дохід і утримував її матеріально.

Позивач вважала, що відповідач неправомірно відмовив їй у призначенні виплат, тому враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати її право на утримання, як непрацездатної особи, яка не перебувала на утриманні її померлого сина ОСОБА_2 на час його смерті, зобов`язати відповідача призначити їй з дати смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати, передбачені частиною дев`ятою статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон) та пунктом 6 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, що діяли на час смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано право на утримання ОСОБА_1 , як непрацездатної особи, яка не перебувала на утриманні її померлого сина ОСОБА_2 на час його смерті.

Зобов`язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

в м. Суми призначити ОСОБА_1 з дати смерті ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати, передбачені частиною дев`ятою статті 34 Закону та пунктом 6 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

від 27 квітня 2007 року № 24, що діяли на час смерті ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач, офіційно не перебуваючи на утриманні повнолітнього сина, мала на це право, оскільки була непрацездатною і потребувала матеріальної допомоги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2017 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з позивача на користь держави 606,32 грн. судового збору за апеляційний розгляд.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на дату смерті

ОСОБА_2 позивач офіційно працювала і отримувала заробітну плату

в товаристві з обмеженою відповідальністю «Горобина» (далі - ТОВ «Горобина») та отримувала пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок загального захворювання, що сукупно перевищувало встановлений державою прожитковий мінімум, а тому позивач не може вважатися особою, що потребувала матеріальної допомоги.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду

є необґрунтованим та незаконним, апеляційний суд неправильно застосував статтю 202 СК України, неповно з`ясував обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, внаслідок чого зробив помилковий висновок при вирішенні спору.

У жовтні 2017 року відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження

в цій справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року залучено правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

у Сумській області до участі у цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 .

З 22 лютого 2010 року по 16 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перебував

у трудових відносинах з ПАТ «Сумиобленерго», які припинено у зв`язку з його смертю на виробництві в результаті нещасного випадку.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення їй виплат

у зв`язку із смертю сина - потерпілого від нещасного випадку на виробництві, надавши необхідні документи, але згідно з протоколом від 21 січня 2015 року

№ 4 засідання спеціальної комісії їй було відмовлено і рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту перебування її на утриманні сина на дату його смерті.

Відповідно до довідки про розмір пенсії, в період з січня по грудень 2014 року ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання отримує пенсію у розмірі 1 049,00 грн щомісяця.

Згідно з довідкою з місця проживання від 10 грудня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає у с. Ярове Кролевецького району Сумської області одна.

Відповідно до довідки про доходи за 2014 рік ОСОБА_1 офіційно працювала прибиральником службових приміщень на ТОВ «Горобина» та отримувала заробітну плату у розмірі 670 грн. Позивач звільнилася з роботи через декілька днів після смерті сина.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» було визначено прожитковий мінімум на рівні для: осіб, які втратили працездатність -

949,00 грн.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі статтею 33 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання права ОСОБА_1 , як непрацездатної особи, на одержання утримання від померлого сина ОСОБА_2 на момент його смерті.

Разом з цим задоволені судом позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права на утримання ОСОБА_1 , як непрацездатної особи, яка не перебувала на утриманні її померлого сина ОСОБА_2 на час його смерті, не узгоджуються зі змістом статті 33 Закону, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

При цьому висновок апеляційного суду в цій частині є помилковим, оскільки отримання непрацездатною особою доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність права ОСОБА_1 , як непрацездатної особи, на одержання утримання від померлого сина ОСОБА_2 на момент його смерті.

Разом із тим, з висновком судів першої та апеляційної інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми призначити ОСОБА_1 з дати смерті

ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати, передбачені частиною дев`ятою статті 34 Закону та пунктом 6 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, що діяли на час смерті ОСОБА_2 , колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Зокрема, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (пункт 4 частини першої статті 18КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої статті 19КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

Згідно зі частинами першою, другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Одними із принципів соціального страхування, відповідно до приписів пункту

3 частини першої статті 3 вказаного Закону, зокрема, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Згідно пунктів 6, 7 статті 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов`язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою, відповідно до закону

є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 8 цього Закону виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах

і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду

є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду

в межах та в порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду, що затверджується його правлінням, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.

Згідно зі статтею 9 Закону основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Тобто Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Відповідно до статті 17 Закону спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень зазначених норм права, за предметним та суб`єктним складом цей спір в частині зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

у Сумській області призначити ОСОБА_1 страхові виплати відноситься до публічно-правових правовідносин, а отже підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм процесуального права викладено Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц (провадження

№ 14-87цс18), від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а (провадження

№ 11-350апп18), від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц(провадження № 14-5цс20).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції частково, а оскаржене рішення апеляційного суду повністю, постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу,

є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи наведене колегія суддів касаційну скаргу задовольняє частково, рішення апеляційного суду скасовує, рішення суду першої інстанції в частині визнання права на утримання змінює в резолютивній частині, провадження

у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити страхові виплати закриває.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі

№ 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що «зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справізакривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність

у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту

1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду

в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції».

Оскільки Верховний Суд провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити страхові виплати закриває, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції Закону № 460-IX, роз`яснює ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи

в зазначеній частині до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 402, 409, 412, 414, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2017 року скасувати.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року в частині зобов`язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

в м. Суми призначити ОСОБА_1 з дати смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати, передбачені частиною дев`ятою статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та пунктом 6 постанови Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, що діяли на час смерті ОСОБА_2 , скасувати.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року в частині визнання права на утримання ОСОБА_1 , як непрацездатної особи, яка не перебувала на утриманні її померлого сина ОСОБА_2 на час його смерті, змінити в резолютивній частині виклавши його в такій редакції:

«Визнати право ОСОБА_1 на одержання утримання від сина ОСОБА_2 на момент його смерті».

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня

2017 року за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми, правонаступником якого

є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

у Сумській області, про визнання права на одержання утримання залишити в силі.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, про зобов`язання призначити страхові виплати закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд її позовних вимог про зобов`язання призначити страхові виплати віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук