Постанова
Іменем України
30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 369/4309/18
провадження № 61-48429св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощоков Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2018 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що 01 листопада 2015 року ОСОБА_2 отримала від нього в позику суму коштів у розмірі 135 000,00 грн. Позичені кошти ОСОБА_2 зобов`язалася повернути позивачу до 01 листопада 2016 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 10 % щомісячно. Відповідач позичених коштів не повернув. Таким чином, маючи прострочене зобов`язання по поверненню коштів, відповідач не виконує його. Досудове врегулювання спору не дало результатів у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_2 коштів.
Тому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 620 315,00 грн, яка складається з основної заборгованості за договором позики в розмірі 135 000,00 грн. та відсотків у розмірі 485 315,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими - сторони фактично домовились, що ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання у строк до 01 листопада 2016 року повернути ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 135 000 грн та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 16 200 грн (135 000,00 грн х 10% х 12 міс), що складає 151 200,00 грн. Фактично відповідачем в рахунок погашення боргу сплачено 173 605,00 грн, що значно перевищує суму основного боргу з урахуванням процентів за користування коштами.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що сторони уклали договір позики на умовах платності та встановили, що за користування позикою позичальник сплачує щомісячно 10 %. При цьому сторони встановили строк договору до 01 листопада 2016 року. Відтак домовленість сторін про оплату 10 % за користування позикою направлена на таку оплату до 01 листопада 2016 року. Сторони розмір процентів за користування позикою після цієї дати не визначали, оскільки передбачили, що у разі неповернення боргу у визначений договором строк позичальник сплачує неустойку у розмірі 25 % від всієї суми. Оскільки договором не встановлений розмір процентів після 01 листопада 2016 року, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач не має права на отримання процентів за користування позикою у розмірі, визначеному договором позики після закінчення строку договору.
Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Сервіси для юристів