Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №520/10385/16-ц

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 520/10385/16-ц

провадження № 61-11801св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Регіонального сервісного центру МВС (далі - РСЦ МВС в Одеській області) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 грудня 2015 року його призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області, а 25 липня 2016 року незаконно та безпідставно звільнено із займаної посади.

ОСОБА_4 стверджував, що його звільнили з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням чисельності штату на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» та попередження про звільнення від 20 травня 2016 року. Однак його не ознайомили із зазначеним наказом МВС України та, порушуючи статтю 49-2 КЗпП України, не запропонували іншої посади.

При цьому позивач зазначав, що у зв'язку з незаконним звільненням відповідач має виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також розрахував відповідну суму, що підлягає стягненню.

На підставі викладеного позивач, після уточнення в грудні 2016 року позовних вимог, просив суд поновити його на посаді водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39 562,60 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_4 на посаді водія автотранспортних засобів РСЦ МВС в Одеській області; стягнуто з РСЦ МВС в Одеській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 692,58 грн, а також вирішено питання судового збору.