ПОСТАНОВА
Іменем України
31 липня 2018 року
Київ
справа №815/5997/15
адміністративне провадження №К/9901/11459/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року (головуючий суддя - Катаєва Е.В., судді - Завальнюк І.В., Танцюра К.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року (головуючий суддя - Бітов А.І., судді - Милосердний М.М., Ступакова І.Г.) у справі
за позовом ОСОБА_2
до Управління Національного банку України в Одеській області, Національного банку України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Національного банку України в Одеській області (далі - Управління НБУ в Одеській області), Національного банку України (далі - НБУ), з урахуванням уточнених позовних вимог, про: - визнання протиправним та скасування наказу Управління НБУ в Одеській області від 14 вересня 2015 року №227-к «Про звільнення ОСОБА_2»; - поновлення її на посаді економіста 1 категорії відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин Управління НБУ в Одеській області за строковим договором на період перебування ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; - стягнення на її користь моральної шкоди у сумі 10 000 грн.
2. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Тобто, у будь-якому випадку, коли жінка має дитину до трьох (шести) років, скорочення посади на якій жінка працювала, - заборонено, крім випадків повної ліквідації підприємства. На думку позивача, така посада не підлягає скороченню, та відповідно, особа, яка працює за строковим трудовим договором на посаді особи, яка знаходиться у соціальній відпустці, не підлягає звільненню за скороченням штату (чисельності). Крім того, позивач зазначає про порушення ч.2 ст.40 КЗпП України, якою передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а також ст.43 Кодексу, якою передбачено, що розірвання трудовою договору з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Вона була звільнена з роботи за наявності відмови профспілкової організації у наданні згоди на її звільнення, крім того, незважаючи на наявність згідно сайту вакантних місць в Національному банку України, її звільнили з посади, не запропонувавши жодної посади в банку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року відмовлено у задоволені позову.
4. Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що у відповідності до Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 01.02.2010р. №36, НБУ делегувало частину повноважень у різних областях своєї діяльності, які визначені цим Положенням, своїм територіальним управлінням, у тому числі щодо звільнення працівників територіального управління незалежно від підстав цього звільнення. На думку суду позивач помилково трактує положення ч.3 ст.184 КЗпП України, дія якої розповсюджується не на конкретні посади, а на конкретних працівників, а саме на вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, до яких позивач не відноситься. Трудові відносини у позивача виникли з Управлінням НБУ в Одеській області, якому делеговані відповідні повноваження Національним банком України, та в якому були відсутні вакантні посади, що не спростоване позивачем. Суд вважає, що з урахуванням делегованих та наданих Управлінню повноважень щодо трудових відносин з працівниками, у тому числі їх звільнення з посад, у керівництва Управління НБУ в Одеській області відсутні повноваження надавати пропозиції посад у центральному апараті НБУ або інших територіальних управліннях НБУ працівнику, який підлягає звільненню за скороченням штату. Оскільки відповідно до ст.43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим, а у разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Суд вважає, що профком не зазначив передбачених законодавством підстав щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача. Також суд вважає, що відсутність оцінки рішенню профкому в наказі про звільнення позивача, не є підставою для його скасування, при наявності законних підстав для його видання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
6. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.
7. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що відмова профкому в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 є необґрунтованою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
8. ОСОБА_2 (далі - скаржник) у березні 2016 року звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року.
9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року і прийняти нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Сервіси для юристів