Порушення та захист авторського права, відповідальність

Авторське право є одним із важливих елементів у галузі інтелектуальної власності та полягає у сукупності прав, що належать особі, яка своєю творчою працею створила твір, який матеріалізовано у науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Відповідно до Конституції України права і законні інтереси фізичних осіб становлять основний зміст діяльності держави в особі її органів. А отже, держава самостійно повинна забезпечувати цей захист шляхом своєчасного видання нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в сфері авторського права та суміжних прав і відповідають вимогам сьогодення, та введення їх в дію, контролюючи правильність їхнього застосування на практиці.

Так, стосовно правової охорони авторського права та суміжного права в Україні сформована певна законодавча база. Законодавство у сфері авторського права базується на Конституції України, яка перш за все встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності (стаття 41), і складається з Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право та суміжні права», інших законів України, а також прийнятих на їх основі підзаконних нормативно-правових актів, пов’язаних зі сферою охорони авторського права і суміжних прав. Чинні міжнародні договори України у сфері авторського права та/або суміжних прав, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України про авторське право і суміжні права (ст. 2 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Враховуючи чинні нормативно-правові акти, насамперед, метою захисту прав є відновлення та визнання прав у разі їх порушення, що включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів поновлення та визнання прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів їх суб’єктів.

Зрештою, підставами для захисту таких прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав. Такі порушення чітко визначенні у ст. 53 ЗУ «Про авторське право та суміжні права», а саме: плагіат, використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди суб’єкту авторського права або суб’єкту суміжних прав;будь-які дії з недозволеного обходу технологічного засобу захисту об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, у тому числі кардшейрінг, а також виготовлення, реклама, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу, кардшейрінг, підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами, імпорт, розповсюдження примірників об’єктів авторського права та/або об’єктів суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів майнових прав на ці об’єкти вилучено чи у яких змінено інформацію про управління правами, зокрема в електронній (цифровій) формі; управління веб-сайтом, який шляхом індексації метаданих твору або об’єкта суміжних прав та наданням пошукової системи, дозволяє користувачам цього веб-сайту знаходити та поширювати твір або об’єкт суміжних прав у межах однорангової мережі без дотримання майнових прав суб’єктів авторського права та/або суб’єктів суміжних прав.

Приписами ст. 54 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» встановлено, що захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права та/або суб’єктів суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

До того ж, варто відокремити, що захист авторського права має дві форми: юрисдикційну та неюрисдикційну.

Так, юрисдикційний захист проявляється у судовому розгляді справ про порушення авторських та суміжних прав та діяльність інших державних органів, які сприяють встановленню істини у справі, здійсненню експертиз, вчиненню дій, які попереджують правопорушення у відповідній сфері, а неюрисдикційний захист, у свою чергу, передбачає самостійне, без втручання державних органів, вчинення громадянами та громадськими організаціями таких дій, що припиняють порушення авторських та суміжних прав, відновлюють порушені права та призводять до створення сприятливих умов для реалізації законних можливостей суб’єктами авторського та суміжного права.

Найбільш вираженою формою захисту авторського права є юрисдикційна, яка полягає у судовому захисті, який здійснюються судами загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративними судами, виходячи з того, що за порушення прав інтелектуальної власності передбачено настання адміністративної відповідальності, кримінальної відповідальності та цивільно-правової відповідальності.

Найпопулярнішою процедурою вирішення спорів щодо прав автора на твір є цивільно-правова відповідальність. Основною ознакою якої є те, що внаслідок суспільно шкідливого, протиправного діяння спричиняється шкода майновим і особистим немайновим відносинам суб’єктів права. Головна мета такої відповідальності – не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Автор твору, який доведе порушення своїх авторських прав іншою особою, має право стягнути з порушника кошти в рахунок відшкодування немайнової (моральної) шкоди та завданих порушенням збитків. Зазвичай, саме доведення розміру нанесених збитків є найскладнішим елементом будь-якого судового процесу із захисту авторських прав. Тобто, особливостями цивільно-правової відповідальності є майновий та компенсаційний характер, а також відшкодування моральної шкоди.

Найсуворішим видом юридичної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав є звісно кримінальна відповідальність. Питання кримінальної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав регламентується Кримінальним кодексом України, який, на жаль, не містить окремого розділу про злочини, пов’язані з використанням об’єктів авторського права і суміжних прав.