Правова визначеність і оціночні поняття є взаємовиключними явищами.
Чи може йти мова про чіткість та зрозумілість законодавства для громадян за наявності термінології, що потребує «глибшого» розуміння, а іноді експертного тлумачення?
Щонайменше у звʼязку із цим можна говорити про певні зловживання. Зловживання правами, зловживання обовʼязками і ще велика кількість порушень та інших деструктивних процесів, які можуть бути викликані неоднозначним тлумаченням норми або її частини.
Загальновідомо, що корупція та зловживання владою були та залишаються серйозними проблемами в Україні протягом багатьох років. Ці явища стали причиною глибоких соціально-економічних проблем та підірвали довіру громадян до державних інституцій. Низький рівень прозорості та ефективності в системі управління, відсутність ефективної системи контролю та покарання, а також корупційні схеми на різних рівнях влади сприяли поширенню цих негативних явищ. Прийняття законів та інших нормативно-правових актів, що містять в собі поняття, які мають неоднозначне тлумачення або є невизначеними, загалом – чудове підґрунтя для їх інтерпретування в корисливих цілях. Така практика є поширеною не лише серед органів державної влади. Недостатня чіткість правової норми породжує її викривлення або нівелювання громадянами та іншими особами. Таке «зловживання нормою» може відбуватися у різних формах, до прикладу: ухвалення несправедливих рішень, уникнення виконання податкових зобов'язань, нехтування правилами дорожнього руху, зловживання службовими обов'язками, а також ухилення від виконання інших правових та соціальних обовʼязків.
Актуальним на момент написання статті може бути приклад внесених доповнень до Кримінального кодексу України.
3 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», яким частини четверті статей 185-187, 189, та 191 КК України було доповнено новою кваліфікуючою (особливо кваліфікуючою) ознакою вчинення вказаних кримінальних правопорушень, а саме – їх вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану. Водночас, будь-якого розкриття змісту таких ознак законодавцем надано не було. Відтак, лише через існування в державі правового режиму воєнного стану за вчинення тривіальної крадіжки шезлонгу особа притягалась судом до найсуворішого виду кримінальної відповідальності.
Очевидно, що повторюваність та чисельність таких випадків викликала обурення в громадян та правової спільноти. Враховуючи це, одну із справ, у якій особі інкримінували вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, спершу було передано на розгляд Кримінального Касаційного Суду Верховного суду, а колегія суддів Кримінального Касаційного Суду Верховного суду передала справа на розгляд Об`єднаній палаті Касаційного кримінального суду.
Таким чином, на підставі лише одного прикладу вбачається низка проблем: застосування до особи вочевидь неспівмірного покарання; неможливість судом першої інстанції застосувати норму без її тлумачення Верховним Судом; навантаження Кримінального Касаційного Суду Верховного Суду; залучення Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Оціночні поняття, особливо ті, якими можуть зловживати зустрічаються не лише у Кримінальному кодексі України, а й у низці інших законів та підзаконних актах. До прикладу, податкове законодавство теж містить достатню кількість невизначених понять, що дозволяє податковому органу іноді виходити за межі повноважень. О.Г. Глухий, аналізуючи співвідношення розсуду судді адміністративного суду й застосування оціночних понять податкового права України при вирішенні податкових спорів, зазначає, що «судді, як інтерпретатори законів, повинні поважати сформульовану в законі волю законодавця. Тому тлумачення суддями закону має залежати від дослівного його тексту та регулятивної волі законодавця».
Водночас, в Україні станом на момент цього дослідження, немає жодного іншого механізму тлумачення тієї волі законодавця чи його розуміння, які він вкладав в поняття при розробці правових норм законодавства. Єдиним шляхом для тлумачення невизначених термінів, як вже було зазначено, є Верховний Суд. Крім вже згаданої навантаженості на судовому систему через існування таких «невизначень», варто також звернути увагу на комплексність проблеми, що має вияв у наступному: 1) Верховний Суд досить часто відмовляє у відкритті проваджень; 2) Верховному Суду невідомо і не може бути достеменно відомо волю законодавця та його розуміння, які він вкладає у відповідний термін; 3) У звʼязку із попередньою проблемою, за декілька років Верховний Суд може змінити свою позицію та надати інше тлумачення (роз'яснення практики правозастосування) терміну, що вже був розкритий ним раніше; 4) Строк розгляду справи у Верховному Суді може тривати місяцями або ж роками, що, своєю чергою, є ризиком виникнення нових порушень прав людини або продовження існування порушень, що виникли раніше.
Посеред іншого, досліджуючи проблеми, які породжуються оціночними поняттями неможливо, знову ж таки, не згадати про євроінтеграційні процеси, що відбуваються в Україні.
Блог