НАСЛІДКИ НЕДОТРИМАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Питання наслідків недотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні наразі є одним із найбільш обговорюваних ти дискусійних у юридичній спільноті.

Належне законодавче регулювання часових меж кримінального провадження (в т.ч. його окремих стадій та строків здійснення окремих процесуальних дій) безумовно сприяє виконанню завдань, закріплених у ст. 2 КПК, гарантує своєчасне відновлення порушених прав потерпілого, убезпечує інших учасників кримінального провадження від довготривалого обмеження їх прав, а також підвищує ефективність діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду (в т.ч. слідчих суддів).

При прийнятті Кримінального процесуального кодексу України 2012 року законодавець намагався відійти від інститутів попереднього КПК 1960 року, які дозволяли переслідувати особу та обмежувати її конституційні права, зокрема застосовувати запобіжні заходи, майже необмежений час.

Так, попередній КПК 1960 року визначав, що строк досудового розслідування обчислювався з дати порушення кримінальної справи щодо особи (аналог повідомлення особі про підозру за КПК 2012 року). Строк досудового розслідування був необмежений, оскільки після закінчення шестимісячного строку Генеральний прокурор або його заступники мали право продовжувати строк досудового розслідування (в т.ч. після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування судом) в межах строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (необмежену кількість разів). При цьому, сторона захисту не мала права приймати участь в продовженні строку досудового розслідування.

В науковій літературі строк досудового розслідування за КПК 1960 року розглядався як організаційний засіб забезпечення швидкості розслідування та не пов’язувався з забезпеченням прав особи.

Наразі загальновизнаним є той факт, що передбачення процесуальним законом обов`язку прокурора якнайшвидше, але не пізніше визначеного законом процесуального строку після пред`явлення підозри особі звернутись до суду з обвинувальним актом або закрити кримінальне провадження - є гарантією фундаментального права людини на розгляд її справи упродовж розумного строку, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також передбаченого статтею 7 та частиною першою статті 21 КПК.

Попри це, на практиці учасники кримінального провадження все частіше зустрічаються з грубими порушеннями процесуальних строків у кримінальному провадженні, а інколи із повним ігноруванням останніх представниками органів досудового розслідування та прокуратури.

Читайте статтю: Строки досудового розслідування, про які ви нічого не чули

Розуміють наявність проблеми також і законодавці, які послідовно вносять зміни до КПК, спрямовані на:

• усунення невідповідностей та невизначеностей в питаннях обчислення та перебігу процесуальних строків;
• встановлення судового контролю за дотриманням розумності строків досудового розслідування (в т.ч. під час продовження таких строків);
• встановлення процесуальних санкцій (наслідків) у разі порушення процесуальних строків.

На особливу увагу заслуговує підхід законодавця до вирішення проблеми порушення строків досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.

Так, Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 частину першу статті 284 КПК було доповнено пунктом 10, яким передбачено, що кримінальне провадження підлягає безумовному закриттю у разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.