Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак сказала на Х Щорічному форумі юрисконсультів, організованому газетою «Юридична практика». Суддя виступила на сесії «Трудові відносини воєнного часу».
Ольга Ступак зазначила, що такі форуми – це майданчик для спілкування суддів, юрисконсультів, представників інших юридичних професій. Вони допомагають знаходити точки дотику, спільні рецепти врегулювання проблем, які постали сьогодні перед нашою державою.
Питання захисту трудових прав і врегулювання трудових відносин в умовах воєнного часу не є новим для судів України, воно існує з 2014 року. «Сьогодні лише географія таких спорів розширилася з Донецької, Луганської областей та АР Крим на всю Україну», – сказала доповідачка. Тож позиція Верховного Суду в таких справах буде послідовною в ситуаціях, де не змінилося законодавче регулювання. Щодо застосування норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» судова практика буде напрацьовуватися в майбутньому.
Одне з основних питань у відповідних спорах – звільнення роботодавця від відповідальності через форсмажорні обставини. «Позиція Верховного Суду в цій категорії справ послідовна: форсмажорні обставини підтверджують відсутність вини роботодавця у невиплаті заробітної плати, порушенні строків її виплати, затримці розрахунку із працівником при його звільненні», – сказала Ольга Ступак.
Ольга Ступак навела як приклад постанову КЦС ВС від 27 лютого 2019 року у справі № 264/923/17, в якій зроблено висновок, що невиплата працівнику заробітної плати у липні та серпні 2014 року у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, відбулася не з вини роботодавця, а в силу обставин непереборної сили, пов'язаних із проведенням АТО на території Донецької області. Оскільки вина роботодавця є обов'язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, немає підстав для покладення на відповідача обов'язку із виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
Суддя акцентувала, що в кожній конкретній справі залежно від фактичних обставин суд повинен встановлювати існування тих чи інших обставин, на які сторони посилаються як на форсмажорні, й оцінювати реальність виконання тих чи інших зобов’язань у зв’язку з існуванням цих обставин. «Суд повинен встановити, чи дійсно обставини були непереборними і нездоланними, як у наведеній справі. У ній зобов’язання роботодавця з виплати заробітної плати залишилось, підприємство лише було звільнено від відповідальності за ст. 117 КЗпП України», – сказала Ольга Ступак.
Вона також розповіла про постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, в якій оцінювалася наявність форсмажорних обставин. Суд вказав, що роботодавець із березня 2017 року фактично втратив контроль над своїми ресурсами, потужностями та документацією, внаслідок захоплення підприємство з незалежних від нього причин не може виконати зобов’язання щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. Крім того, факт звільнення позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах, натомість позивач уже не працював на підприємстві після його захоплення.
Ольга Ступак нагадала про справи щодо повернення вкладів громадян у кримських відділеннях банків. Банки посилалися на те, що не можуть повернути вклади, оскільки АР Крим захоплена країною-агресором. Однак позиція Верховного Суду полягає в тому, що банки мають мережу відділень по всій Україні, інформація про вкладників міститься не тільки у відділеннях на окупованій території, а й у загальному реєстрі банків. «Тобто не можна просто посилатися на те, що частина приміщень підприємства захоплена, й робити висновок, що воно не може нести відповідальність перед працівниками, якщо центральний офіс розташований на підконтрольній Україні території», – навела паралель доповідачка.
Крім того, вона рекомендувала юристам ознайомитися з правовим висновком, сформульованим у постанові КЦС ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 222/438/17-ц. У цій справі йдеться про те, що підприємство перемістилося з окупованої на контрольовану Україною територію й оприлюднило оголошення, що охочі продовжити працювати повинні з’явитися за новою адресою роботодавця до певної дати. Позивач не виконав цю вимогу та був звільнений за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). КЦС ВС зробив висновок, що підприємство обрало єдину в умовах, що склалися, можливу законну підставу для звільнення працівника − за угодою сторін, перед тим запропонувавши йому виконати певні дії для підтвердження наміру продовжити трудові відносини з підприємством.
Суди розглядають багато справ щодо припинення трудового договору у зв'язку зі вступом на військову службу. У постанові КЦС ВС від 5 вересня 2018 року у справі № 414/737/17 зроблено висновок, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, закон гарантує йому збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу. У цій постанові, зокрема, зазначено, що означає поняття «особливий період», коли він почався чи припинився тощо. Ольга Ступак звернула увагу, що 19 липня 2022 року змінилося законодавство, й сьогодні за такими працівниками зберігається робоче місце, але не зберігається середня заробітна плата.
У постанові КЦС ВС від 10 лютого 2021 року у справі № 229/2246/18 за позовом про стягнення середнього заробітку за час перебування в полоні Суд зазначив, що гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження середньої заробітної плати, не поширюються на випадки перебування працівника, який не був призваний на військову службу в особливий період та перебував у місцях незаконного позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях України.
Блог