Людмила Опришко: Парадокси судової практики з доступу до публічної інформації

На Форумі захисників права на доступ Людмила Опришко, адвокат, медіа-юрист, ГО «Платформа прав людини», представила найпарадоксальніші судові рішення зі своєї практики.

Людмила Опришко:

1. Перша судова справа, яку я хочу представити, стосується ст. 14 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

У п. 4 ст. 14 визначено, що розпорядники інформації зобов'язані визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.

Видається, що все дуже просто.

Але була така судова справа: позивач зазначав, що відповідач не оприлюднив на сайті відомості про те, чи визначив він таке місце, за якою адресою воно є, і просив зобов’язати відповідача зробити це.

Як ви думаєте, яке рішення прийняв суд?

Позивач програв справу. Відповідачем у даному випадку була Вища кваліфікаційна комісія суддів. Суд сказав: дійсно, такі місця мають бути, але ніхто не зобов’язаний оприлюднювати інформацію про них на сайті. Більше того, розпорядник інформації може визначати такі місця у кожному конкретному випадку. Тобто, виходить так, що залежно від певних обставин, це може бути різне місце.

Особисто я не поділяю таку позицію. І ось чому. Стаття 14 закону про доступ до публічної інформації зобов‘язує кожного розпорядника визначити спеціальні місця для роботи з документами, наголошую – спеціальні. Тобто, це мають бути місця, придатні для зазначеної роботи і доступні для запитувачів в будь-який час. В іншому разі, як відрізнити спеціальне місце від не спеціального? Якщо виходити саме з таких міркувань, то необхідно визнати, що після створення такого місця потрібно повідомити про його місцезнаходження всіх потенціальних запитувачів. Адже в поширенні цієї інформації є суспільна необхідність, оскільки в такий спосіб спрощується доступ до публічної інформації, а розпорядник виявляє свою відкритість.

Пункт 2 статті 13 вже не раз згадуваного закону «Про доступ…» говорить про те, що суспільно значуща (суспільно-необхідна) інформація має оприлюднюватись, в тому числі і на сайтах (див. також статтю 5 цього закону). Тому я переконана в тому, що інформацію про наявність спеціальних місць для роботи з документами розпорядники публічної інформації зобов’язані оприлюднювати на своїх веб-сайтах, якщо такі створено.