Інститут угод у кримінальному провадженні жодним чином не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування (ВС/ККС у справі № 439/1344/17 від 16.10.2018р.)

Фабула судового акту: Вироком Бродівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2017 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 09 жовтня 2017 року між начальником Бродівського відділу Радехівської місцевої прокуратури та О. Цим вироком О. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК та призначено йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. А також, згідно другого пункту резолютивної частини, О. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році», а кримінальне провадження закрито. Нагадаємо, що Законом України «Про внесення змін до Закону України від 02 червня 2011 року № 3465-VІ «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів» до статей 44, 86 Кримінального кодексу України були внесені відповідні зміни, згідно яких, можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок застосування до неї закону України про амністію, виключається.

Прокурор, керуючись п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК оскаржив дане судове рішення до суду апеляційної інстанції з підстав, що місцевий суд фактично призначив обвинуваченому менш суворе покарання, ніж узгоджене сторонами угоди. У свою чергу Апеляційний суд ухвалою закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вказаний вирок суду першої інстанції.

Зазначена ухвала суду апеляційної інстанції стала предметом касаційного оскарження прокурором.

Аналізуючи матеріали провадження та відповідні норми права колегія суддів Другої судової палати ККС ВС з доводами касаційної скарги частково погодилася і вказала, що за загальним правилом, у випадку наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, з огляду на те, що інститут угод у кримінальному провадженні, як і інститут призначення покарання у тому числі з урахуванням його особливостей у випадку затвердження угоди (ч. 5 ст. 65 КК) жодним чином (як в матеріальному, так і в процесуальному аспектах) не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування, суд має згідно з п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК відмовити у затвердженні угоди та звільнити особу від кримінальної відповідальності. У цьому аспекті також варто зважати на змістовне навантаження ч. 3 ст. 314 КПК, яка, передбачаючи відокремлений перелік судових рішень, які суд може прийняти у підготовчому судовому засіданні (окремі з яких по своїй суті є завершальними для судового провадження у суді першої інстанції – затвердження угоди вироком суду (п. 1 ч. 3) та закриття провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності ухвалою суду (п. 2 ч. 3) та спричиняють різні правові наслідки), визначає межі розсуду суду в обсязі наведених в ній процесуальних можливостей. Підміна одного рішення іншим не допускається.

Крім того, відповідно до ст. 472 КПК «узгоджене покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо такі домовленості мали місце так сторони дійшли згоди)» є, окрім іншого, обов’язковими складовими змісту угоди, яке, у випадку затвердження останньої, згідно закріпленої у ст. 475 КПК імперативної вимоги через використання у нормі словосполучення «призначає узгоджену сторонами міру покарання», має бути призначене судом. Вжите ж у п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК формулювання «призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди», як підстави для оскарження прокурором вироку на підставі угоди про визнання винуватості, свідчить, що дана норма кореспондує із ст. 475 КПК, і є гарантією її реалізації.

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд ухвалив вирок на підставі угоди про визнання винуватості, який за своїм змістом є обвинувальним (ст. 373 КПК), вказав про призначення узгодженої сторонами міру покарання, одночасно звільнивши особу від кримінальної відповідальності, чим знівелював та, відповідно, не реалізував укладену угоду як таку (за своїм змістом укладення угоди між сторонами свідчить про узгодження умов відповідальності, виконання яких при її затвердженні судом є обов’язковими для сторін та тягне певні правові наслідки в разі їх невиконання), тобто прийняв рішення, яке не передбачене КПК, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на це рішення, діючи відповідно до принципу верховенства права (ст. 8 КПК) слід було керуватися, крім іншого, приписами ч. 6 ст. 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ/ Узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод (додається до публікації – див. нижче)

Прокурор НЕ має права втручатись або ініціювати процес укладення угоди про примирення, на відміну від процесу укладення угоди про визнання винуватості (ВСУ від 31 березня 2016р. у справі № 5-27кс16)

Державний виконавець взяв хабар за зняття арешту з рахунків боржника але відбувся переляком: суд затвердив угоду про визнання винуватості та засудив до штрафу (Вінницький міський суд від 03 червня 2016р., у справі №127/10793/16-к, суддя Ковальчук)