Чинне цивільне процесуальне законодавство надає сторонам судового процесу право здійснювати представництво власних інтересів в суді особисто (самопредставництво) або мати для цього свого представника. В якості останнього можуть виступати:
1. так звані законні представники (батьки, усиновлювачі, піклувальники, опікуни та інші визначені законом особи);
2. адвокат;
3. особа, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність, якщо справа стосується спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи), з урахуванням деяких функціональних обмежень, встановлених ст. 61 ЦПК України.
При цьому, якщо із законними представниками та адвокатом питання належності документів, що підтверджують їх повноваження перед судом не постає, то визначення такого документа відносно представника третьої групи нашого списку, якщо довірителем є фізична особа, потребує окремої уваги.
Так, відповідно до ст. 62 Цивільного процесуального кодексу в актуальній редакції повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
До моменту набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 № 2147-VIII (тобто до 15 грудня 2017 року), відповідна норма Цивільного процесуального кодексу України виглядала дещо інакше та наводила чіткий перелік суб’єктів, які разом із нотаріусом могли посвідчувати таку довіреність. До них, відповідно до ст. 42 ЦПК України в попередній редакції, відносилися посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
Таким чином, до 15 грудня 2017 року, довіреність фізичної особи на ведення справ в суді, окрім нотаріуса, могла бути посвідчена, зокрема, також за місцем проживання довірителя, що було прямо передбачено основним законодавчим актом, який регулював питання цивільного процесу в судах нашої країни. Це надавало можливість сторонам зменшити свої витрати, пов’язані із веденням справи, виключивши з них послуги нотаріуса з посвідчення довіреності фізичної особи, вартість яких в різних населених пунктах різна, проте в середньому є не меншою ніж 300 грн за одну довіреність.
З набуттям чинності Законом № 2147, яким Цивільний процесуальний кодекс України було викладено в новій редакції, перелік осіб, який раніше, на ряду із нотаріусами, був уповноважений посвідчувати довіреності був буквально виключений із тексту нової норми (ст. 62), яка зараз виглядає так: “Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою”.
Тож, чи допускає чинна конструкція статті 62 ЦПК України у формулюванні “у визначених законом випадках, іншою особою” можливість посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справ в суді за місцем проживання довірителя? Чи може така довіреність, яка посвідчена після 15 грудня 2017 року, підтверджувати повноваження представника в цивільному судочинстві?
Для пошуку відповіді на дане питання слід звернутися безпосередньо до закону, який регулює відносини представництва фізичної особи.
Блог