У процесуальному законодавстві УРСР взагалі не було поняття судовий експерт. Процесуальні кодекси (ЦПК, КПК і АПК), які діяли на той момент, оперували поняттям «експерт». При цьому жодних спеціальних законів, які регулюють діяльність експертів у цих процесах, крім вищезазначених кодексів, не було. Невідомо кому з українських чиновників (або депутатів) спала на думку думка про те, що до процесуальної регламентації необхідно додати ще й спеціальний закон, який регламентував би саму галузь експертного забезпечення правосуддя. Існує така думка, що ухвалений у 1994 році Закон України «Про судову експертизу» мав за мету надати судовим експертам статус держслужбовця та упорядкувати їх пенсійне забезпечення. Натомість, він створив більше проблем, ніж було до його ухвалення.
Так, до 1994 року не було спеціальної процедури атестації експертів, які працюють у штаті державних експертних установ. Будь-який фахівець, який володіє спеціальними знаннями в тій чи іншій галузі, міг бути залучений як експерт судом, особою, яка здійснює попереднє (зараз, досудове – прим. авт.) слідство або органом дізнання. У практичній діяльності слідчих було за норму залучати в якості експертів інженерів з безпеки дорожнього руху, інженерів-експертів СТО, експертів Торгівельно-промислових палат. Причому ці фахівці автоматично набували статусу експерта (в сенсі сучасного українського законодавства - «судового експерта») після винесення слідчим двох процесуальних документів: постанови про призначення судової експертизи із зазначенням особи, якій доручається її виконання та протоколу про ознайомлення цієї особи з правами та обов'язками експерта. Так було до 1994 року.
Читайте статтю: ЕКСПЕРТИЗА ДТП – СЛІДКУЙТЕ ЗА РУКАМИ
У 1994 році комусь на думку спала ідея законодавчо регламентувати порядок підготовки та атестації осіб, які бажають отримати статус судового експерта. Після цього поняття «судовий експерт» поступово перетрансформувалося з процесуально-статусного на кваліфікаційне. Якщо раніше дане поняття означало процесуальний статус особи, яка володіє спеціальними знаннями, то із запровадженням законодавчо регламентованого порядку атестації таких фахівців, поняття «судовий експерт» почало означати, насамперед, підтверджену державним органом відповідну кваліфікацію.
Ця трансформація, яка нібито носила прогресивний характер, навпаки стала каталізатором кризи, а потім і колапсу всієї судово-експертній галузі. Основною причиною цього послужило нездійсненне з погляду логіки та здорового глузду бажання регуляторів «осягнути неосяжне». Сфера людської життєдіяльності настільки широка, що практично неможливо передбачити в якій галузі знань може знадобитися фахівець, який би допоміг суду вирішити те чи інше питання, що вимагає спеціального пізнання. У криміналістичній практиці були випадки, коли в якості експерта залучався ремісник, що займався плетінням кошиків з лози, або коваль, який виготовляє господарський інвентар. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу призвів до того, що сьогодні у судових процесах може виникнути потреба у спеціальних знаннях у галузі космосу та нанотехнологій. Процедура вільного залучення судом як експерта необхідного фахівця, що застосовувалася в радянський час (яка не вимагала наявності кваліфікаційного свідоцтва судового експерта), дозволяла без особливих проблем вирішувати такі ситуації. Створена в Україні після 1994 року система експертного забезпечення правосуддя, навпаки, зробила вирішення таких ситуацій проблематичним та максимально забюрократизованим.
Читайте статтю: Можливі варіанти саморегулювання судової експертизи, їх плюси та мінуси
Так, для атестації судового експерта тієї чи іншої спеціальності, за змістом українського законодавства, потрібна: по-перше, наявність такої спеціальності у переліку судово-експертних спеціальностей, по-друге, наявність не менше двох фахівців, які б підтвердили рівень знань свого колеги, який бажає таку спеціальність отримати. У зв'язку з цим виникають такі питання: що робити суду, якщо такої спеціальності у переліку Мін’юсту немає, а також – яким чином може бути атестовано експерта, який є єдиним фахівцем у своїй галузі?
І найголовніше питання – яку суспільно корисну мету мають ці бюрократичні процедури, якщо суд, приміром, не сумнівається в компетенції фахівця, який залучається як експерт? Навіть залишена законодавцем лазівка, яка формально дозволяє суду вдаватися до послуг неатестованого експерта, у світлі останньої редакції Закону України «Про судову експертизу» також блокується, оскільки частина 3 статті 7 цього Закону закріплює вимогу обов'язкової реєстрації методик, що використовуються під час проведення експертиз. Таким чином, навіть залучення судом унікального у своїй галузі (і при цьому «нереєстрового») експерта ставлять під сумнів його висновки через те, що використовувані ним методики повинні бути спочатку проатестовані та зареєстровані у відповідному реєстрі методик.
Згідно з логікою діючого законодавства, що регулює галузь судової експертизи, атестації підлягає всі – навіть раніше відкриті та всіма визнані закони фізики, математики, хімії та інших галузей науки.
До чого саме призвело бажання чиновників регулювати всіх і вся, можна побачити на ряді промовистих прикладів, що показують абсурдність і безглуздість створеної ними регуляторної системи.
Ця система дозволяє «регуляторам», як би за помахом чарівної палички робити з «бездару» фахівця вищої кваліфікації, яким, за логікою речей, і має бути судовий експерт. Таким же чином, створена система дозволяє визнаного усіма фахівця перетворювати на «ніщо», анулюючи його кваліфікацію судового експерта. Сучасна вітчизняна практика рясніє випадками, коли посвідчення експертів, чиї імена відомі не лише в Україні, а й за кордоном, були анульовані одразу після їх звільнення з інститутів судових експертиз. При цьому, за логікою «регуляторів», для того, щоб мати право продовжувати й надалі займатися своєю професійною діяльністю на приватнопідприємницькій основі, цим людям необхідно пройти атестацію та скласти кваліфікаційний іспит. Причому, як правило, екзаменаторами є особи, які нічим особливим у цій експертній галузі не відзначилися, а в ряді випадків, ще й тими, хто раніше був у них у «підмайстрах».
Блог