Доведи, що це твоє! Що робити іншим власникам нерухомості, чиї відомості не були внесені до реєстру?

В електронному реєстрі є інформація про власність на житло за останні 10 років. Спори щодо права власності на нерухомість були, є і будуть однією з найчисельніших категорій судових справ, тож сміливо можна стверджувати, що судова практика з питань, що виникають у такій категорії справ є усталеною.

Водночас законодавство не є статичною категорією, воно постійно розвивається, змінюється та вдосконалюється, та як наслідок, разом із законодавством змінюються підходи Верховного Суду до вирішення спірних питань.

Насамперед для того, щоб довести своє право власності, необхідно розуміти, що це таке.

Право власності гарантовано ст. 41 Конституції України, суть якої зводиться до того, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, набутою в порядку, визначеному законом.

Більш розширене визначення права власності закріплено у Цивільному кодексі України (див. ст. 316, 317, 328 ЦК України), а обов’язок забезпечувати захист права власності покладено на державу (ст. 13 Конституції України).

Існування правових гарантій права власності на рівні національного законодавства є логічним та обґрунтованим, з огляду на положення правових актів найвищої юридичної сили країн Європейського Союзу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу Конвенції є автономним поняттям, яке охоплює як «існуюче майно», так і активи, зокрема позови, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні «законне очікування». «Майно» містить права «in rem» та «in personam». Термін охоплює нерухоме і рухоме майно та інші майнові інтереси.

Цією статтею Конвенції визначено певні гарантії прав приватних осіб у разі втручання держави у їхні права. При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, що передбачено ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У цій категорії спорів варто відмітити рішення ЄСПЛ у таких справах, як Marckx v. Belgium; Depalle v. France; Anheuser-Busch Inc. v. Portugal; Oneryildiz v. Turkey; Broniowski v. Poland; Beyeler v. Italy ; Iatridis v. Greece; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy; Fabris v. France; Parrillo v. Italy; Belane Nagy v. Hungary, у межах яких ЄСПЛ визначив основні складові категорії права власності та допустимі межі втручання держави для захисту такого права.

У контексті вищенаведеного варто згадати: