Чи знаєш ти, українцю, за що тебе посадять і скільки дадуть?

«Чи вб'єш праведного разом з грішним?

Чи прирівняєш праведника до грішника?

Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді?»

(Буття: 18: 25).

Статистика свідчить, що протягом останніх 25 років до правоохоронних органів України надійшло близько 70 млн. заяв і повідомлень про вчинення злочинів; потерпілими від них було не менше 12 млн. осіб, а збитків завдано більш як на 100 млрд. грн.; водночас було виявлено близько 6 млн. осіб, які вчинили злочини, і засуджено 4 млн. з них. Виходячи зі статистичних даних про кількість дорослого населення України і про те, що 1/3 засуджених є рецидивістами, можемо приблизно розрахувати: один із двадцяти жителів України коли-небудь притягувався до кримінальної відповідальності, а один із кожних тридцяти був засуджений.

Рівно рік тому «диктаторська» влада встановила кримінальну відповідальність за незрозумілі «екстремістську діяльність», «наклеп», «блокування доступу до володіння осіб», «перешкоджання нормальній роботі підприємств», «демонстрацію зухвалої зневаги до працівника правоохоронного органу» і «тиск» на суддю. Було примусово виведено з моди колір хакі, заборонено носити шоломи, їздити колоною по п’ять і встановлювати сцени...

Закон від 16 січня 2014 р. скасовано. Але «диктаторські закони» все ще діють. Йдеться насамперед про чинний Кримінальний кодекс (далі – КК).

Проблема полягає у тому, що цей Кодекс створює небезпеку застосування виняткового за своєю суворістю обмеження прав кожного з нас. Але при цьому практично ніхто точно не знає, чи є те або інше вчинене діяння злочином і яке покарання за нього буде призначене. Законодавці не проводять кримінологічну експертизу відповідних законопроектів і не обмежені при їх розробці певними логічними правилами, судді трактують суперечливі закони на свій розсуд, науковці – лише пропонують, а адвокати – клопочуть... В результаті десятиліттями триває кричуще порушення принципів рівності перед законом і справедливості.

Загальна проблема має кілька складових, кожна з яких – свій спосіб вирішення.

Отже, положення КК не є чіткими і зрозумілими для всіх. Вони не відповідають принципу юридичної визначеності, згідно з яким втілення обмежень основних прав людини у Кодексі повинне здійснюватись таким чином, щоби давати їй можливість відмежовувати кримінально карану поведінку від не караної і заздалегідь передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (насамперед її негативні наслідки для себе); приписи закону повинні визначати кримінально каране діяння в чітких і ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню.