ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВО СУДАМ ВРАХОВУВАТИ ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВСУ І ХТО МОЖЕ ВІД НИХ ВІДСТУПАТИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Ось і минуло три місяці з початку запуску в роботу нових процесуальних кодексів. Юристи, адвокати, судді повинні були в стислі строки перелаштуватись на новий лад, для них все почалось спочатку. Підготовка позовної заяви, відзиву чи клопотання розпочинались з прочитання кодексу. Потрібно подати нові докази – звертаєшся до кодексу. Викликати свідків, забезпечити позов, оскаржити рішення – знову кодекс. І це не дивно, оскільки такої кількості новел в процесі не запроваджувалось уже тривалий час, тому, звикнувши до одних правил процесу, досить складно було перелаштуватись під нові норми.

Багато нововведень викликали непорозуміння та колізії, як застосовувати їх на практиці. Зокрема, це пов’язано з перехідним періодом, коли одна й та ж справа починала розглядатись за “старими” правилами і наразі продовжує за нормами “нових” кодексів. Такі проблеми виникають, наприклад, з представництвом сторін не адвокатами.

Сьогодні пропонуємо звернути увагу на такий правовий інститут як застосування постанов Верховного Суду України Укр, їх роль та обов’язковість (чи необов’язковість) врахування цих позицій при винесенні судом рішень.

Як в законі

В усіх процесуальних кодексах, як і раніше, закріплюється, що суд “враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду”. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”.

Однак якою є доля незчисленних правових позицій Верховного Суду України, викладених у його постановах?

Нагадаємо, що в редакціях процесуальних кодексів, які діяли раніше, закріплювалось, що “висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права” (наприклад, ст. 214 і 360-7 “старої” редакції ЦПК України).

Зазначена вище норма, яка міститься в “нових” кодексах, є майже аналогічною за змістом, однак зобов’язує суди враховувати висновки саме новоствореного Верховного суду (ВС), а не Верховного Суду України (ВСУ), який припинив здійснення правосуддя 15.12.2017 року.

Тобто, як бачимо, законодавець прямо не відповідає на запитання, чи є обов’язковими (чи повинні враховуватись судами) правові позиції, викладені у постановах ВСУ.

Для розв’язання цієї проблеми варто звернутись до ще одного інституту, який має назву “відступ від правових позицій ВС/ВСУ”, процедура реалізації якого є ідентичною щодо правових позицій і ВС, і ВСУ.

Пропонуємо розглянути її на прикладі цивільного процесульного законодавства. Дане питання регламентоване ст. 403 ЦПК України (для правових позицій ВС) та п. 7 п.п. 1 Перехідних положень ЦПК України (для правових позицій ВСУ), і передбачає обов’язок касаційного суду, що розглядає справу і який вбачає необхідність у відступі від раніше викладеної правової позиції, передати її на розгляд палати, об’єднаної палати чи Великої палати ВС.