Чи існує насправді відповідальність медичних працівників

Відповідальність медичних працівників постійно породжує дискусію у наукових колах та у практичній реалізації. Законодавство не регулює такі поняття як медичні помилки та злочини. Відсутність нормативних критеріїв, складність визначення причинно-наслідкового зв'язку, а також необхідність спеціальних знань, призводить до складних і довготривалих судових процесів.

Зміст:

• Загальні питання юридичної відповідальності медичних працівників
• За які дії настає юридична відповідальність
• Притягнення до відповідальності медичного працівника

Така тенденція характерна не лише для України – згадайте публікацію “Помилкові ампутації кінцівок: чи справедливе покарання?” де йшлося про лікарську помилку, через яку 82-річному пацієнту в Австрії ампутували замість лівої ноги праву з вини лікаря. Поки йшло розслідування пацієнт помер, тому що слід було ампутувати іншу ногу. За такі дії суд призначив - лише штраф 2700 Євро та компенсацію 5000 вдові постраждалого.

Втім, спробуємо розібратися, чи існує відповідальність у медичній сфері України, яка встановлена ​​кримінальна відповідальність медичних працівників, а також чи можлива адміністративна та цивільна відповідальність лікарів.

Користуйтеся консультацією: Чи залишилася безплатна медицина і що робити у разі відмови в безплатному лікуванні?

Загальні питання юридичної відповідальності медичних працівників

Загальні питання сфери охорони здоров'я регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року №2801-XII (далі – Основи). Основи - окрім іншого - передбачають права та зобов'язання пацієнтів, медичних працівників, принципи діяльності у сфері охорони здоров'я.

Основи (у статті 6) декларують право кожного громадянина (як у принципі, й іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України) на охорону здоров'я, що передбачає (зокрема):

• право на кваліфіковану медичну та реабілітаційну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря та спеціаліста з реабілітації, вибір методів лікування та реабілітації відповідно до рекомендацій лікаря та спеціаліста з реабілітації, вибір закладу охорони здоров'я;
• право на відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
• право на оскарження неправомірних рішень та дій працівників, установ та органів охорони здоров'я;
• право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для здійснення богослужіння та релігійного обряду;
• можливість проведення незалежної медичної експертизи

Водночас згідно зі статтею 8 Основ - у разі порушення законних прав та інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи та громадяни зобов'язані вжити заходів щодо відновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі невідкладного стану людини. У тій же статті 37 Основ передбачено, що за несвоєчасне та неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Водночас згідно зі статтею 44 Основ – у медичній практиці використовуються способи профілактики, діагностики, лікування та лікарські засоби, дозволені до застосування МОЗ України. Керуючись статтею 42 Основ - медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому випадку, коли воно не може заподіяти шкоди здоров'ю пацієнта. При цьому на медичне втручання має бути згода пацієнта (або його законного представника) - стаття 43 Основ, крім екстрених випадків.

Піти на ризик при медичному втручанні медичний працівник може як виняток - в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування менша, ніж очікуване у разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на запобігання реальній загрозі пацієнтові – при цьому він дав згоду та поінформований про можливі шкідливі наслідки. У таких випадках лікар зобов'язаний прийняти всі належні в таких випадках заходи для запобігання шкоді життю та здоров'ю пацієнта.