Антикорупційні міфи

Про те, як наші закордонні «друзі» і «партнери» нав’язали Україні неіснуючі в Європі правові механізми щодо боротьби із корупцією у вищих ешелонах влади!

Я погоджуюсь із тим, що питання протидії корупції були і залишаються головними для країн, у яких відбувається зміна суспільного ладу відповідно до демократичних стандартів розбудови державності. Проблема боротьби із корупцією залишається до сьогодні актуальною і для України, як держави, яка обрала (у всякому разі – так декларує) європейський шлях свого подальшого розвитку.

Всім відомо, що саме за наполяганням наших європейських «партнерів» і заокеанських «донорів» в нашій державі ще два роки тому був створений цілий ряд антикорупційних органів: НАБУ, САП і НАЗК, але в такій кількості і в такому вигляді, яких не існує в жодній країні Європи і думаю – в цілому світі! До цієї категорії нових органів, які покликані боротися із корупцією у вищих ешелонах влади, можна віднести і Державне бюро розслідування, яке знаходиться на стадії створення. Окрім цього, нас вже фактично примусили створити і так званий «Вищий антикорупційний суд», аналогу якому в Європі теж не існує, тим більше, що і він, начебто, повинен допомагати боротись із корупцією! Повна нісенітниця. І тому не дивно, що окрім галасу і піару та паралельно з цим – систематичного порушення норм Конституції та законів України, відчутних результатів у боротьбі з корупцією в нашій державі немає і, повірте, не буде в майбутньому, якщо ми не змінимо законодавчі підходи до державної політики на цьому напрямку і не станемо діяти в інтересах саме України, а не дозволяти проводити над українцями будь-яких експериментів.

Окрім цього треба врахувати і колосальні державні кошти, які платники податків змушені тепер сплачувати на безбідне існування цих органів. Ви тільки вдумайтесь, на їх утримання потрібно щорічно не менше 1 млрд. грн.!!!

Той факт, що українців фактично «розвели», нав’язавши нам таку модель, простіше сказати, черговий раз обдурили, можна не сумніватись і в цьому можна пересвідчитись на прикладах існуючих державних органів по боротьбі із корупцією трьох європейських держав, дві з яких проходили такі ж трансформації як і Україна.

Центральне антикорупційне бюро Польщі (ЦАБ)

Для прикладу візьмемо сусідню Польщу, яка в плані подолання корупції просунулась значно вперед по зрівнянню із Україною. Так, навіть станом на 2014 рік в Індексі сприйняття корупції Польща посідала високе 35 місце на відміну від нашої держави, яка перебувала на 142-му! І тому, не випадково, що ще 23 квітня 2015 року тодішній Прем’єр-міністр України А. Яценюк на брифінгу за підсумками зустрічі з головою Центрального антикорупційного бюро Республіки Польща заявив, що антикорупційна стратегія в нашій державі повинна будуватись саме за польським взірцем.

І не дивно, бо ще у вересні 2002 року польський парламент і уряд під керівництвом Л. Міллєра визнали боротьбу із корупцією пріоритетним напрямком своєї діяльності, розробили та прийняли Програму боротьби із корупцією - так звану «Антикорупційну стратегію», чого в нас до цих не розроблено і не прийнято.

А вже 13 червня 2006 року Президент Республіки Польща підписав схвалений парламентом Закон «Про Центральне антикорупційне бюро» (далі ЦАБ), який набрав чинності 24 липня 2006 року. Очолює це Бюро голова, який підзвітний керівнику уряду, а контроль за діяльністю Бюро та безпосередньо його голови здійснює нижня палата парламенту – Сейм, чого в Україні немає, бо Директор НАБУ і керівник САП виявились фактично безконтрольними. Голова ЦАБ призначається і звільняється з посади Прем’єр-міністром Польщі за погодженням з Президентом, а також Комісією Сейму у справах спеціальних служб, що на відміну від України гарантує його дійсну незалежність, а тим більше - від різних закордонних центрів впливу, як це, на жаль, має місце в нашій державі. Що ще заслуговує на увагу, то це призначення заступників голови Бюро, бо їх призначає знову ж таки Прем’єр-міністр, але, за поданням самого Голови ЦАБ, який несе особисту відповідальність за результати роботи Бюро, а тому закономірно сам і підбирає собі заступників, чого немає в Україні, до речі, не тільки в НАБУ, а що ще гірше – і в ДБР, яке планують створити.

Заслуговує на схвалення і змішана система відбору працівників у ЦАБ: коли такі заяви про вступ на службу традиційно подають кандидати та коли вже саме Бюро веде активний пошук потрібних кадрів, чого також немає в Україні. Значно спрощена і система прийняття (призначення) на службу, яка полягає виключно в проведенні кваліфікаційного іспиту, а саме: подачі кандидатом необхідних документів, які підтверджують необхідну освіту і кваліфікацію, проходження співбесіди та здійснення перевірки, визначеної положеннями про охорону секретної інформації. І все, ніяких громадських рад там немає, ніяких «гранітоїдів» з відбору кадрів до цього антикорупційного органу не залучають, як у нас. Зауважу, що відбором кандидатів на посади в ЦАБ займається внутрішньовідомча комісія, яка складається з представників підрозділів Центрального антикорупційного бюро під керівництвом його Голови.

Ще більш цікавими є самі функції, які покладаються на працівників ЦАБ Республіки Польща: