Корупція в останні десь років 9-12 (за моїми підрахунками) залишається однією з найсерйозніших проблем України, оскільки діюча влада за цей час не забезпечувала ефективного механізму протидії цьому край небезпечному явищу. Одним із найбільш прийнятних шляхів її вирішення нова, так би мовити, демократична влада, декларуючи саме прагнення до європейських стандартів, замість усунення причин цього явища, обрала чомусь так звану «реформу» правоохоронних органів, а фактично взяла курс на знищення правоохоронної системи, суттєво «обезкровила» існуючі правоохоронні органи та абсолютно непродумано «наплодила» нові антикорупційні відомства. До чого це призвело та який ми отримали результат внаслідок таких «реформаторських перетворень», я намагався з’ясувати, досліджуючи та аналізуючи, в черговий раз, діяльність того ж Національного антикорупційного бюро України (далі — НАБУ).
Ще раз коротко змушений нагадати суспільству і, в першу чергу, нашим законодавцям та гаранту Конституції про те, що згідно Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» завданням цього органу є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Акцентую Вашу увагу і на тому, що НАБУ — правоохоронний орган з надмірно широкими процесуальними повноваженнями (яких немає жоден правоохоронний орган нашої держави), «власною» Антикорупційною прокуратурою та своїми спеціалізованими силовими і оперативно-технічними підрозділами, а головне — матеріально та технічно забезпечений у відповідності до європейських стандартів (на відміну від інших правоохоронних органів), з фінансовою та моральною підтримкою потужних і авторитетних іноземних партнерів (які, до речі, нічого не розуміються в наших реаліях) та громадських активістів, як правило, існуючих на іноземні гранти, а також, що найголовніше, абсолютно безконтрольний та «незалежний» від загальної системи стримувань і противаг, яка повинна існувати в будь-якій правовій державі. Нагадаю також, що у відповідності до ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» функцію здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України здійснює виключно Спеціалізована антикорупційна прокуратура (далі — САП). Не дивлячись на те, що керівник САП є одночасно і заступником Генерального прокурора, законодавці практично вивели його із підпорядкування останньому, чим фактично створили сприятливі умови для зрощування НАБУ і САП та, як наслідок, — їх повної безконтрольності.
Для наглядності повідомляю: попри те, що у відповідності до ч.5 ст. 36 КПК України вищестоящі прокурори мають право своєю вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування у разі його неефективності, ця ж норма забороняє навіть Генеральному прокурору доручати здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних НАБУ, іншим органам досудового розслідування, у разі неефективного розслідування і навіть тоді, коли детективи Бюро систематично і відверто порушують норми закону і права людей. Тобто, ця норма КПК України, яка відверто стимулює цей антикорупційний орган до порушення загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 9 КПК України і створює необхідні підстави для визнання зібраних таким чином доказів недопустимими.
Тому, не викликає подиву і той факт, що протягом існування цього нового антикорупційного органу постійно виникають конфлікти між ГПУ і НАБУ, від чого робота по боротьбі із корупцією тільки страждає, про що я попереджав ще перед голосуванням Закону про НАБУ в другому читанні. Але, мене ніхто не послухав.
Більше того, треба мати на увазі, що директор НАБУ фактично чи не єдиний в системі правоохоронних органів керівник, якого неможливо притягнути до дисциплінарної відповідальності чи тим більше — звільнити із займаної посади. А якщо додати до цього наявність у НАБУ повноваження вилучати із провадження інших органів досудового розслідування і приймати до свого провадження будь-яку кримінальну справу, причому — не обов’язково корупційну, і не обов’язково про злочини, вчинені високопосадовцями, то можна зробити висновок, що такого «безладу» в сфері правоохоронної діяльності, в т.ч. і по боротьбі із корупцією, немає в жодній із судово-правових систем Європи, а може навіть і світу!
Тому, напевно з таким арсеналом можливостей, яким не може похизуватися жоден антикорупційний орган будь-якої європейської держави, можна було б набагато результативніше спрацювати у боротьбі із корупційними проявами у вищих ешелонах влади, відновити довіру громадян та заслужити пошану і подяку. Але, зі спливом навіть року діяльності цього новоствореного органу, відгуки та вимоги у суспільства виявились зовсім протилежні: втрачена довіра до реформ, немає реального покарання корупціонерів, замість цього виключний піар та окозамилювання, профанація правоохоронної діяльності, глобальний непрофесіоналізм, а також, що найбільше тривожить експертів, — нескінченні порушення прав людини та учасників кримінального процесу під час досудового розслідування, які в майбутньому неминуче будуть використані у позовах до Європейського суду з прав людини та можуть завдати значних матеріальних і іміджевих збитків для України.
Безліч високопрофесійних людей, незалежних експертів і юристів-практиків, навіть тих, які напередодні створення НАБУ підтримували та вірили у його ефективність, зараз розчаровані та лише вказують недосвідченим детективам на їх промахи. Зауважте, що кожна гучна (піар) справа Антикорупційного бюро не проходить без зауважень зі сторони експертної спільноти.
Варто нагадати суспільству, що ще на початку роботи антикорупційного відомства очільники НАБУ декларували свої наміри боротися із корупцією в середовищі високопоставлених осіб нашої країни, обіцяли звільнити Україну від багажу корупції та, як наслідок, навести лад у державному бюджеті, повернувши туди вкрадені кошти. Серед їх популярних зобов’язань, ще у 2016 році, лунали обіцянки розслідувати злочинні діяння тієї ж Голови НБУ Гонтаревої та її заступниці, як мінімум кількох народних депутатів, серед яких називались прізвища Ігоря Кононенка, Сергія Пашинського та інших, успішних бізнесменів братів Суркісів, давались обіцянки в подальшому притягнути їх до кримінальної відповідальності (що повідомлення про підозри для цих осіб будуть наступними після Онищенка) та називались перспективи цих розслідувань. Тобто, складалось враження, що Антикорупційне бюро замахнулось на доволі близьких до діючої влади людей. Але, до сьогоднішнього дня немає ні висунутих цим особам підозр, ні спростувань про їх непричетність до оприлюднених НАБУ фактів злочинної діяльності.
Проте, повертаючись до роботи новоствореного антикорупційного відомства, потрібно оцінювати його діяльність не за словами, обіцянками та деклараціями, а по реальних справах та їх результатах.
Згідно, інформації, наданої НАБУ у своєму звіті за період з 04.12.2015 по 27.01.2017 (від початку його функціонування), кількість зареєстрованих заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесених законом до підслідності Національного бюро, становило 696. В свою чергу, кількість зареєстрованих кримінальних проваджень за цими фактами склала 264 (38%), у яких лише 158 особам повідомлено про підозру, 5 з яких перебувають у розшуку.
Блог