5.4. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ДОКАЗІВ

Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для кримінального провадження (ч. 1 ст. 95 КПК України).

Давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду слідчому, прокурору, слідчому судді та суду:

• для підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого – право;
• для свідка, експерта – обов’язок.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених КПК України. Так, відповідно до ст. 97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів (висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи) незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний враховувати (ч. 2 ст. 97 КПК України):

• значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;
• інші докази щодо питань, передбачених попереднім пунктом, які подавалися або можуть бути подані;
• обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;
• переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;
• складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;
• співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання;
• можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів (ч. 8 ст. 95 КПК України).

Оцінка та перевірка показань свідка

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження (ч. 1 ст. 65 КПК України).

Свідок, як правило, це особа, яка не зацікавлена в результатах кримінального провадження, але під час перевірки та оцінки його показань слід враховувати обставини, які можуть вплинути на їх достовірність:

• умови формування показань;
• особливості особистості свідка;
• його відносини з іншими учасниками процесу.

Стаття 96 КПК України передбачає такі способи з’ясування достовірності показань свідка:

• з’ясування у свідка можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка;
• надання показань, документів, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка;
• формулювання запитань, що спрямовані на з’ясування достовірності його показань;
• допит щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Показання підозрюваного, як і показання обвинуваченого: