Земельна лотерея: що заважає громадянину отримати у власність безкоштовні 10 соток

Найбільша проблема – дізнатися на інформаційний запит, де є вільні ділянки під забудову

Броварчанин Микола подав одразу кілька заяв на безоплатне отримання у приватну власність земельних ділянок та обвів на роздруківках кадастрової карти бажані місця. Його документи винесли на розгляд земельної комісії, і, о диво, з’ясувалось, що одна із заяв таки влучила у ціль: 5 соток справді виявились вільними та призначеними під індивідуальну житлову забудову. Судячи з виразу облич членів комісії та начальника земельного відділу, це було несподівано, адже у «земельній лотереї» зазвичай грають за іншими правилами, без випадкових «переможців». Однак публікація відкритої кадастрової карти сплутала всі карти і дала шанс новачкам.

Стаття 14 Конституції України гарантує громадянам «право власності на землю», а Земельний кодекс України у свою чергу передбачає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами із земель державної або комунальної власності. Стаття 121 кодексу визначає, що кожен громадянин може отримати 2 гектари землі для ведення особистого селянського господарства, 10 соток землі у місті під житловий будинок та господарські будівлі (у селах ця норма трохи більша – 25 соток, у селищах – 15 соток), для садівництва – 12 соток, для дачного будівництва – 10 соток і ще 1 сотку під індивідуальний гараж.

Не дізнаєшся – не отримаєш

Здавалося б, усе просто: подаєш заяву з проханням надати безкоштовну земельну ділянку і отримуєш у власність визначені законом сотки чи навіть гектари.

Однак є один важливий нюанс: стаття 118 Земельного кодексу вимагає, щоб до клопотання громадянин додавав «графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки». Саме ці матеріали і стають головним каменем спотикання у реалізації права на землю, адже людина спершу має дізнатись, де є вільна земля, а вже потім звертатись до органів влади. Якщо особа володіє будинком чи іншим нерухомим майном і хоче приватизувати землю під ним, «графічні матеріали» не є проблемою, як і місцезнаходження ділянки. Труднощі виникають тоді, коли людина вирішує скористатись своїм правом на землю на території населеного пункту загалом.

Відтак перший крок до омріяних 10 соток чи 2 гектарів полягає у тому, щоб дізнатись, де є вільна земля. При цьому не обов’язково проживати на території конкретного міста чи села, щоб претендувати у ньому на землю: закон таких обмежень не встановлює. Та це аж ніяк це не спрощує завдання.

Через сайт «Доступ до правди» користувачі щотижня надсилають запити з одним і тим самим запитанням – про наявність вільних земельних ділянок, які ще не надані у користування та можуть бути передані у приватну власність під індивідуальну житлову забудову або ведення особистого селянського господарства. Відповіді на ці запити не перестають вражати своєю винахідливістю та вигадливістю.

Найулюбленіша бюрократична відмовка – гра у невизначеність розпорядника, хоча законодавство має досить однозначну відповідь з цього приводу.

Показовий приклад – запит користувача Романа з приводу вільних земельних ділянок в с. Хотів Києво-Святошинського р-ну Київської області. Запитувач звернувся до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів – до Держземагентства (у 2014 році трансформувалось у Держгеокадастр). Там йому відповіли, що не є розпорядниками подібної інформації та переадресували запит до Хотівської сільської ради як до належного розпорядника.

Однак у сільраді на 3 аркушах розписали, що «пошук вільних ділянок не входить до їх повноважень», ніяких реєстрів вони не ведуть і не зобов’язані і взагалі звертайтесь до… Держкомзему (такого органу на момент надання відповіді взагалі вже 3 роки як не існувало).

Відтак запитувач повторно змушений був звертатись до Держземагентства, де йому знову роз’яснили, що не володіють запитуваною інформацією і що вона має бути у виконкомів місцевих рад.