Для кожного юриста, який супроводжує судовий процес страшним сном є пропуск строку на подачу апеляційної або касаційної скарги, що викликано дуже частою зміною мінливістю вітчизняного процесуального законодавства. Відтак, зміна процесуальних строків зазвичай привертає значну увагу та завжди обговорюється правниками в різноманітних юридичних блогах та публікується у юридичних виданнях. Однак є приклади внесення незначних, майже непомітних змін до процесуальних кодексів, які не привертають значної уваги, однак за своїм змістом мають надзвичайно важливе значення. В даному випадку йде мова про зміну стандарту доказування в Господарському процесуальному кодексі України (ГПК України), який з жовтня місяця 2019 року майже не помітили у правовій спільноті, що вбачається з відсутності публікацій з цього приводу та підтверджується відсутністю єдиного системного застосування зміни стандарту доказування при постановленні судових рішень.
Хоча суд при оцінці доказів діє за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 86 ГПК України), при розгляді господарської справи діють певні стандарти доказування, які є спеціальними правилами, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу (п. 27 постанови ВС КГС від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17). Як доречно зазначав Новицький В.А. у своїй монографії, стандарт доказування не ставить мету встановити істину, а лише є показником того, чи змогли сторони успішно виконати покладений на них тягар доказування.
Відносно новою процесуальною нормою, яка була введена пів року тому до ГПК України, є стаття 79 «Вірогідність доказів». Ця стаття є на перший погляд невеликою та незначною, однак проаналізувавши її зміст можливо дійти висновку, що нею було здійснено непомітну «революцію» в стандартах доказування у господарському судочинстві.
Так, у господарському судочинстві довгий час панував стандарт доказування під всім відомою назвою «достатність доказів», який наразі продовжує діяти у цивільному судочинстві (ст. 80 ЦПК України). Як зазначав Фурса С.Я., достатність доказів або їх сукупність означає, що вони або їх кількість та вагомість дозволяють суду зробити висновок про існування або відсутність певного юридичного факту (фактів), на підтвердження якого вони зібрані.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови слово «вірогідний» означає «який не викликає сумніву; достовірний».
Вірогідність доказів є чимось на кшталт використовуваного у загальному праві Великої Британії стандарту «баланс вірогідностей» (a balance of probabilities). Поняття «баланс вірогідностей» - це стандарт доказування, який задовольняє суддю або присяжних, що факти, які розглядаються, ймовірно мали місце, як про це стверджується стороною по справі. Іноді їх називають ще перевагою доказів або ймовірністю існування 51%, тобто факт є доведеним коли його доведено більше ніж на 50% (див. Філіп Озборн (Philip H. Osborne) – «The Law of Torts»).
«Вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування є необхідним не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Принцип вірогідності доказів за своєю суттю нагадує терези Феміди. Ці терези на різних чашах містять докази та доводи сторін по справі - позивача та відповідача. Залежно від обсягів та ваги цих доказів чаша позивача або відповідача переважуються в ту, чи іншу сторону, що суд повинен оцінювати справедливо за своїм внутрішнім переконанням. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України), і при цьому кожен доказ у справі має свою «процесуальну вагу». При цьому на практиці один письмовий доказ може мати більше доказової сили ніж декілька томів інших (наприклад, висновок судового експерта-економіста може об’єктивно переважити декілька томів несистематизованої первинної документації та пояснення бухгалтера підприємства).
З огляду на запроваджений ст. 79 ГПК України стандарт доказування вірогідності доказів, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага. Вважаємо, що вірогідність доказів означає їх домінування не у кількісному вимірі (тобто кількості наданих стороною документів, заяв свідків тощо), а у якісному вимірі (тобто впливі усіх доказів в їх сукупності та окремо на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності).
Як приклад застосування нової норми ст. 79 ГПК України, з огляду на здійснений аналіз змісту Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР), наводимо деякі рішення Господарського суду Одеської області.
Блог