Заочне рішення в цивільному процесі: чому не завжди варто про нього просити?

Клієнт часто дивується, коли я не поспішаю просити суд ухвалити заочне рішення одразу після першої неявки відповідача. Логіка клієнта зрозуміла: відповідач не прийшов — значить, справу можна закрити швидше. На практиці це працює не завжди, і саме на етапі оскарження заочного рішення справа найчастіше повертається на новий розгляд або затягується на місяці.

Умови, які потрібно перевірити перед тим, як просити заочний розгляд

Стаття 280 Цивільного процесуального кодексу України дозволяє суду ухвалити заочне рішення лише за одночасної наявності чотирьох умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання; він не з’явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки; відзив від нього не надійшов; представник позивача не заперечує проти заочного розгляду.

Якщо у справі кілька відповідачів, заочний розгляд можливий лише за неявки всіх. Присутність хоча б одного відповідача унеможливлює заочну процедуру щодо решти (частина 2 статті 280 ЦПК України).

Найчастіше на практиці випадає перша умова. Суди по-різному оцінюють, чи вважається повідомлення належним, коли повістка надіслана на адресу реєстрації, а відповідач там фактично не проживає. Якщо пошта повернулася з відміткою «адресат відсутній», я завжди перевіряю, чи є в матеріалах справи додаткові підтвердження отримання — статус у системі «Електронний суд», трек-номер відправлення. Самої лише формальної довідки про доставку за адресою реєстрації буває недостатньо, щоб апеляційний суд згодом не поставив під сумнів належність повідомлення.

Коли допускається заочний розгляд, а коли краще утриматися

Заочний розгляд має сенс у справах, де доказова база проста і передбачувана: стягнення боргу за розпискою, аліменти, комунальні платежі. Тут головний ризик — не програш по суті, а затягування процесу через неявки відповідача, і заочне рішення економить два-три засідання.

Інша річ — спори, де я наперед бачу, що відповідач після ухвалення рішення почне його оскаржувати: складні майнові спори, справи з великою сумою позову, справи, де позиція відповідача очевидно спірна. У таких справах я, скоріше, буду наполягати на розгляді за загальними правилами, навіть якщо це означає ще одне-два відкладені засідання. Заочний розгляд у такій ситуації додає ризик подвійного циклу: спочатку заочне рішення, потім заява про його перегляд за статтею 284 ЦПК, а за відмови в задоволенні — ще й апеляція.

Строки перегляду і зміна практики Великої Палати, яку потрібно закладати в прогноз

Стаття 284 ЦПК встановлює тридцятиденний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення з дня його проголошення. Якщо повне заочне рішення не було вручене відповідачу в день проголошення, строк рахується двадцятьма днями з дня вручення. Строк можна поновити і з інших поважних причин (частина 4 статті 284 ЦПК).

До червня 2024 року суди орієнтувалися на позицію, сформульовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16: навіть коли відповідач подавав заяву про перегляд із пропуском строку і без поважних причин, суд першої інстанції міг ухвалити лише одне з двох рішень за частиною 3 статті 287 ЦПК — залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення. Залишення без задоволення за цим підходом відкривало відповідачу новий строк на апеляційне оскарження вже безпосередньо заочного рішення (частина 4 статті 287 ЦПК), і цей строк рахувався заново незалежно від того, коли відповідач фактично дізнався про рішення і скільки часу минуло, хоч роки.