Закон про олігархів. За що проголосувала Верховна Рада?

1 липня Верховна рада України ухвалила за основу президентський законопроєкт №5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».

Ухвалення законопроєкту стало можливим завдяки голосам депутатів «Слуг народу» та депутатських груп «Довіра» та «За майбутнє». Слід зазначити, що у рейтингу парламентських фракцій та груп, які подали найбільше корупційних законопроєктів, партія «Слуга народу» посіла 5 місце з 15%, депутатська група «Довіра» 1 місце з 19%, депутатська група «За майбутнє» 2 місце з 17% корупційних законопроєктів серед зареєстрованих.

Оскільки вказаний законопроєкт уже активно обговорювався в публічному просторі, сконцентруємо увагу на основних його недоліках, які повинні бути усунутими при підготовці до другого читання. З повною версією висновку за наслідками проведення антикорупційної експертизи Інституту законодавчих ідей ви можете ознайомитися за посиланням.

За що проголосували депутати та які корупційні ризики та недоліки містить законопроєкт про олігархів?

Олігархом може бути визнана особа, яка відповідає щонайменше трьом з таких ознак:

1) бере участь у політичному житті;

2) має значний вплив на засоби масової інформації;

3) є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) суб'єкта господарювання, який є суб'єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному товарному ринку;

4) має значні активи (понад один мільйон прожиткових мінімумів).

Такі критерії є нечіткими та недостатньо конкретизованими, наслідком чого може стати потенційна можливість віднесення до олігархів сотень та навіть тисяч осіб.

Так, відповідно до законопроєкту, особа вважається такою, яка відповідає ознаці участі у політичному житті, зокрема, якщо вона обіймає посаду у керівних органах політичної партії, та/або фінансувала діяльність політичної партії, політичну агітацію або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами. Положення законопроєкту не конкретизують у якій країні особа повинна займати посади у керівних органах політичної партії та здійснювати відповідне фінансування, щоб її могли визнати олігархом. Не визначено чи це повинні бути лише українські партії, чи під цей критерій підпадає також особа, яка обіймає такі посади у іноземних партіях. Окрім цього, положення законопроєкту не конкретизують об’єм фінансування діяльності політичної партії, політичної агітації або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами та період коли здійснювалося таке фінансування. За такого формулювання неможливо встановити, чи підпадає під цю ознаку особа, яка, наприклад, фінансувала демонстрацію за незалежність України у 1991 році чи фінансово підтримувала Революцію Гідності. До того ж поняття “політичні вимоги” є оціночним та може трактуватися по-різному.