Як обдурити систему автоматичного розподілу судових рішень

Цікаві факти, які можуть стати підставою для формування принципово нової судової практики і, ймовірно, свідчать про корупцію у Верховному суді.

Повністю позбутися людського фактору в процедурах, що мають забезпечити антикорупційний захист у судах, на жаль, поки не вдалося.

Питання запобігання корупції у судах завжди були болючими для українського суспільства, але на тлі скандалу з уже колишнім головою Верховного суду Всеволодом Князєвим, якого звинувачують в отриманні хабаря у 2,7 мільйона доларів, ця проблема нині набула надзвичайної гостроти.

Одним із ефективних антикорупційних механізмів в судах вважається Автоматизована система документообігу судів (АСДС). Вона була запроваджена у 2009 році. До цього обов’язок із розподілу судових справ було покладено на голову суду, і від його волі залежало те, що певна справа могла потрапити на стіл судді, який, м’яко кажучи, лояльно ставиться до однієї зі сторін. Період до 2009 року фахівці називають «епохою розквіту судової корупції». Нині ж ситуація мала би значно поліпшитися через те, що з розподілу справ нібито прибрали людський чинник. Однак насправді досі існують ноу-хау, що дозволяють «обдурити» систему.

Про нюанси намацування дірок у нібито надійному антикорупційному механізмі та як можна обійти систему, користуючись її слабкими місцями, ми покажемо на прикладі конкретної справи, що невдовзі має розглядатися у Верховному суді.

Біганина по колу

Про цю справу «Ракурс» уже писав майже два роки тому. Коротко: мова йде про суперечку, що точиться навколо заповіту підприємця, а сторонами конфлікту виступають донька від першого шлюбу і дружина померлого.

Справа тягнеться вже п’ятий рік поспіль. Суди першої та апеляційної інстанції відмовили в задоволенні претензій дочки щодо недійсності заповіту за відсутності жодного доказу в обґрунтуванні своїх вимог. Але Верховний суд у травні 2021-го року відправив справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Аргументи були доволі дивними: мовляв, суд не пояснив позивачці нюансів того, як треба доводити свою правоту. Тобто якщо сторона не підкріпила свої аргументи доказами належним чином, то саме суд мав пояснювати, як це робиться,та допомогти стороні такі докази знайти. Авторами такого революційного підходу у складі колегії були судді: Червинська М.Є., Зайцев А.Ю, Коротун В.М.

Постає питання, яке на перший погляд виглядає дилетантським: якщо вам не подобається рішення, а доказів, які доводили би вашу правоту, немає, може, варто спробувати ганяти справу по колу? Не вийшло з першого разу – на новий розгляд, потім ще разі ще?... Технічно справи можна так крутити без кінця… доки не знайдеться шпарина, той самий людський фактор, що дозволить назвати біле – чорним, і навпаки.

Досвідчені адвокати знають, що дехто роками сновигає між судами: рішення відкидають з касаційної інстанції на старт знову і знову. Припустімо, людина має залізні аргументи, що підтверджують її правоту, вона виграє справу у першій інстанції, у апеляційній… Це перемога? Не завжди, тому що касаційна інстанція (тобто Верховний суд) може відправляти її на новий розгляд знову і знову.

Знайомі обличчя!