Спори про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання є приватно-правовими та відносяться до цивільної юрисдикції (ВС/ВП № 337/2535/17 від 16.05.2018)

Фабула судового акту: Час від часу аналізуючи судові рішення, які ухвалюються Великою Палатою Верховного Суду для автора цього допису стає очевидним, що левовою часткою рішень вказаного судового органу є не рішення, в яких усуваються розбіжності між правовими позиціями, які було висвітлено як касаційними судами, а саме рішення про визначення юрисдикції того чи іншого спору. Чи доцільно законодавцю було покладати на Велику Палату обов’язок вирішувати юрисдикційні спори – питання досить дискусійне. На мою думку – ні.

Так у цьому рішенні ВС ВП висловив свою однозначну позицію щодо належності спорів щодо визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання до цивільної, а не адміністративної юрисдикції.

У даній справі жінка звернулася до суду із цивільним позовом до Департаменту реєстраційних послуг міськради, свого колишнього чоловіка та інших осіб із позовом про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання мотивуючи це тим, що на її користь з колишнього чоловіка стягнуто певну суму коштів. Під час проведення виконавчих дій ДВС було з’ясовано, що у власності останнього перебуває квартира, яку було описано та на яку накладено арешт.

Проте, боржник з метою унеможливлення реалізації належного йому нерухомого майна зареєстрував у квартирі двох осіб, одна з яких є малолітньою.

Таким чином на думку позивачки такі дії відповідача в частині реєстрації сторонніх осіб у квартирі свідчать про наміри створити перешкоди для реалізації зазначеної квартири, яка може відбутися під час здійснення виконавчого провадження, а отже є неправомірними.

Ухвалою суду першої інстанції, з якими погодився і апеляційний суд у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України у попередній редакції, оскільки такий спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

На думку місцевого реєстрація місця проживання та її зняття є наслідком вчинення відповідної дії органом реєстрації – Департаментом реєстраційних послуг міської ради, який є суб'єктом владних повноважень, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

На згадані рішення позивачкою було подано касаційну скаргу з підстав того, що позов не носить публічно-правового характеру, оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з неправомірними діями відповідачів – фізичних осіб, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг міської ради пред'явлено виключно з тих підстав, що зняття з реєстрації місця проживання відповідачів – це обов'язок зазначеного органу, покладений на нього законом.

Переглядаючи вказану справу Велика Палата зазначила, що відповідно до норм ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

В свою чергу згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої цієї статті).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.