Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається (ВС/КЦС № 711/6330/17 від 20.06.2018)

Фабула судового акту: Досить часто автоперевізники відмовляють пільговикам у безплатному проїзді. Проте, як правило таке право жорстко відстоюють лише АТОшники які є як правило людьми принциповими, молодими та соціально активними.

Однак більшість пільговиків ледь не на колінах випрошують щоб їх безоплатно довезли, хоча таке право прямо передбачено чинним законодавством.

Ця справа є яскравим прикладом того, як інвалід все ж таки відстояв своє право на безкоштовний проїзд, яке гарантоване законом.

Відповідно до матеріалів справи позивачу, який є інвалідом І групи водій рейсового автобусу відмовив у безкоштовному проїзді, оскільки зі слів останнього в цьому автобусі пільгового проїзду немає та запропонував або оплатити проїзд або вийти з автобуса.

Такі незаконні дії стали підставою для звернення інваліда до суду оскільки відмова водія у пільговому перевезенні суперечить статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що потягло спричинення позивачу моральної шкоди, яку було оцінено у 6 000 грн.

Місцевий суд, на мою думку, з надуманих причин, а саме керуючись тим, що перевізник діяв правомірно, не надаючи позивачу пільговий проїзд, оскільки останній передбачений відповідними договорами та здійснюється іншими рейсами, про що позивач був обізнаний у позові відмовив.

Проте, апеляційний суд став на бік інваліда та задовольнив позов, оскільки Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право відповідного пільговика на безкоштовний проїзд не залежно від вирішення питання про відшкодування перевізнику відповідних витрат, а вимогами статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається, а тому є усі підстави для стягнення моральної шкоди.

Таке рішення стало підставою для звернення перевізника до суду касаційної інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що факт відмови позивачу у перевезенні відповідачем не підтверджений належними доказами, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 23, 1167 ЦК України та не взяв до уваги, що відшкодування моральної шкоди у договірних відносинах здійснюється виключно у випадках, прямо передбачених законом або умовами договору.

Касаційний цивільний суд погодився із висновками апеляційного суду та вказав, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.

За матеріалами справи, а саме згідно договорів, копії яких долучено, укладених між УСЗН та автоперевізником рейс, яким хотів скористатися позивач, до пільгової категорії не включений.

Проте, згідно положень статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.