Висновки касаційних судів НЕ можуть зберігати обов`язковий характер після внесення змін та/чи доповнень до відповідної норми права, які істотно змінюють її зміст, або після її скасування (ВС/ККС у справі № 233/8772/19 від 20.01.2021)

Фабула судового акту: За загальним правилом висновки судів касаційної інстанції щодо застосування відповідних норм права, викладені в їх постановах мають враховуватись судами при постановленні рішень.

Однак, у нашій країні законодавство є надто «живим організмом», який змінюється без перестанку.

Отже виникає закономірне питання – а що ж робити з висновками касаційних судів? Чи потрібно їх застосовувати?

У даній справі особу було засуджено за ухилення від відбування громадських робіт (ч. 2 ст. 389 КК України) та крадіжку (ч. 2 ст. 185 КК України).

Апеляційний суд вирок міськрайонного суду змінив та провадження в частині засудження за ч. 2 ст. 389 КК України закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із змінами, внесеними до вказаної норми кримінального закону.

Прокурором на вказане рішення було подано касаційну скаргу та клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв’язку із неоднаковим застосуванням закону .

Касаційний цивільний суд у задоволенні як касаційної скарги так і вказаного клопотання відмовив.

Своє рішення Касаційний кримінальний суд вмотивував наступним.

У 2016 році до диспозиції ст. 389 КК України було внесено певні зміни з метою поширити дію цієї норми як на осіб, яким відповідне покарання було призначено безпосередньо вироком суду, так і на осіб, яким таке покарання було призначено ухвалою суду в результаті заміни на відповідній правовій підставі раніше призначеного вироком суду покарання.

При цьому висновки Верховного Суду на які посилається прокурор у своїй скарзі та клопотанні стосувались застосуванню ст. 389 КК України у попередній редакції.

Разом із тим сам термін «висновок щодо застосування норми права» указує на те, що такий висновок має похідний характер від норми права і не може зберігати обов`язковий характер після внесення змін та/чи доповнень до відповідної норми права, які істотно змінюють її зміст, або після її скасування. Протилежний підхід по суті надавав би висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права більшої юридичної сили, ніж сама правова норма, якої він стосується, і означав би, що суди повинні ігнорувати внесені законодавцем зміни аж до моменту ухвалення Великою Палатою Верховного Суду нового рішення про відступ від попереднього висновку Верховного Суду України. Однак це очевидно суперечить здоровому глузду.