Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)

Фабула судового акту: Кримінальним законом, а саме статтею 65 Кримінального кодексу України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Таким чином законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за чинення того чи іншого злочину.

При цьому одним із факторів, які виливають на вирішення вказаного питання є дані про особу винного.

При цьому одним із постулатів кримінального права є те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

У даній справі особу, яка була раніше засуджена за вчинення тяжких злочинів та має не зняту та не погашену судимість було засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у вигляді обмеження волі та звільнено від відбування вказаного покарання із випробуванням та призначенням іспитового строку 1 рік.

Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився.

Натомість прокурор, вважаючи, що призначене покарання є надто м’яким на вирок та ухвалу судів подав касаційну скаргу.

Однак Касаційний цивільний суд із такими доводами прокурора не погодився та у своїй постанові зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

У даному ж випадку місцевий суд при приззначенні покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який раніше судимий, позитивно характеризується, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, повністю визнав свою вину та у вчиненому щиро розкаявся. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Одночасно ККС послався на те, що непогашена судимість не є та не може бути перешкодою для застосування до засудженого ст. 75 КК України (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № № 753/13972/17).

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Явно несправедливе покарання означає істотну диспропорцію та неадекватність призначеного покарання (ВС/ККС у справі № 716/1224/19 від 13.08.2020)