Отримання доказів до внесення відомостей до ЄРДР тягне за собою визнання таких доказів недопустимими (ВС/ККС № 607/14707/17 від 07.08.2019)

Аналізуйте судовий акт: Нормами частини другої статті 56 Кримінального процесуального кодексу України потерпілому надано право під час досудового розслідування подавати докази на підтвердження своєї заяви.

Однак яке ж рішення має прийняти суд при наданні оцінки доказам, отриманим до внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення, в частині їх допустимості? Відповідь – визнати їх недопустимими та виправдати обвинуваченого.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України за те, що вона таємно викрала у приміщенні магазину з шухляди грошові кошти на суму 1500 гривень, які належали потерпілому.

Натомість апеляційним судом при перегляді справи за апеляційною скаргою сторони захисту кримінальне провадження стосовно обвинуваченого було закрито у зв’язку недоведеності його вини на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У зв’язку із незгодою з таким рішенням прокурором було подано касаційну скаргу.

В свою чергу Касаційний кримінальний суд із доводами прокурора не поголився і залишив ухвалу апеляційного суду в силі.

Мотивуючи свою рішення ККС послався на те, що відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

Проте, відповідно до матеріалів справи відеодиск з записом з камер відеоспостереження на якому зафіксовано факт крадіжки був добровільно виданий потерпілим оперуповноваженому полоції за день до внесення відомостей до ЄРДР.

Окрім цього у даному випадку отримання оперативним працівником відеодиску суперечить вимогам ч. 1, 2 ст. 41 КПК України, оскільки оперативний працівник у порушення вимог КПК без доручення слідчого не уповноважений здійснювати процесуальні дії з власної ініціативи, тобто у непередбаченому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

Одночасно ККС зауважив, що доводи касаційної скарги про те, що добровільна видача відеозапису потерпілим не є слідчою дією, тобто фактично досудове розслідування до внесення відомостей до ЄДРДР не відбувалось не є обґрунтованими.

Оперативний працівник поліції, який здійснював виїзд на місце події злочину, діяв у відповідності до вимог Закону України «Про Національну поліцію». Як вбачається з матеріалів провадження, добровільна видача диску з відеозаписом з камер спостереження магазину була зафіксована оперативним працівником, що суперечить вимогам ст. 106 КПК України.