Активні дії щодо доведення своєї невинуватості та оскарження судових рішень не можуть свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 199/6365/19 від 15.11.2021)

Фабула судового акту: Щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання визначено нормами ст. 66 КК України.

При цьому закон про кримінальну відповідальність не містить у собі визначення, що саме є щирим каяттям, а тому наявність такої ознаки залежить виключено від волі суду та оцінки ним поведінки винної особи.

Хоча у даному випадку, на мою думку, суд зайняв дещо тенденційну позицію…

У даній справі особу було засуджено за скоєння ДТП у стані алкогольного сп’яніння під час якого пасажиру, який перебував у салоні авто було спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі

Апеляційний суд даний вирок змінив та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На таке рішення суду апеляційної інстанції прокурором було подано касаційну скаргу, яку, зокрема, вмотивовано тим, засуджений вину в повному обсязі не визнав, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, правдиві показання не надав, а навпаки намагався спростувати обставини події, а тому обставина, яка пом’якшує покарання, а саме щире каяття, до нього застосована бути не може.

Окремо слід зазначити, що потерпіла заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Натомість Касаційний кримінальний суд визнав доводи сторони обвинувачення слушними, касаційну скаргу задовільнив та у своїй постанові зазначив наступне.

Так, згідно з якою розкаяння передбачає, крім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття — це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв’язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття — це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об’єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що засуджений не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, зокрема оскаржував вирок місцевого суду та просив закрити кримінальне провадження, посилаючись у тому числі на недопустимі докази, зібрані під час досудового розслідування, і неправдиві показання певних свідків про подію злочину, тобто не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується із вказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.