Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов’язанням України.
Основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого видаються інші вітчизняні законодавчі документи. Стаття 3 цього Закону кожному громадянину в Україні гарантує право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України від 23.04.91 № 987 «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Закон України від 20.12.91 № 2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає право на задоволення духовних потреб військовослужбовців у понятті соціального захисту.
Військовослужбовці вправі сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відкрито висловлювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Командири (начальники) військових з’єднань та частин надають можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах у вільний від виконання обов’язків військової служби час (ч. 1 ст. 6 Закону № 2011).
Можливість брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах під час виконання обов’язків військової служби надається військовослужбовцям з дозволу командира (начальника) військового з’єднання чи частини. Військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов’язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто не має права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб (ч. 2, 3, 4 ст. 6 Закону № 2011).
Відтак усі військовослужбовці мають право на реалізацію своїх прав у частині свободи віросповідання. У той же час чинний Закон № 2011 не передбачає зобов’язань держави щодо задоволення потреб військовослужбовців, які пов’язані з відправленням релігійних обрядів залежно від їх конфесійної приналежності.
Враховуючи ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану 17.07.97 Законом України № 475/97-ВР, передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. Важлива задача держави гарантувати та сприяти цьому праву. Реалізація права громадян на свободу релігії визначена й у рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме:
1) рішення у справі «Баятян проти Вірменії» (скарга № 23459/03 від 07.07.2011)2 , у якому зазначено:
п. 110 — «несприйняття військової служби — коли мотивом такого несприйняття є серйозний та нездоланний конфлікт між обов’язком служити в армії та переконанням конкретної особи або його глибокими та невдаваними релігійними чи іншими поглядами — є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним і значущим, що на нього поширюється гарантії ст. 9 Європейської конвенції»;
п. 112 — «неявка заявителя для проходження військової служби є проявом його релігійних поглядів. У зв’язку з чим, притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідувати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 ст. 9 Європейської конвенції»;
Блог