Удавані правочини: через призму судової практики

Інколи сторони правочину, щоб позбутися певних обов’язків, пов’язаних з ним, або уникнути певних наслідків такого правочину, приховують його під іншим правочином, який не створює таких обов’язків, або не має небажаних наслідків. Такі правочини в юриспруденції називаються «удаваними». Тобто сторони удають, що укладають один правочин, зміст якого зафіксований «на папері», а насправді укладають інший, про який свідчать певні об’єктивні обставини.

Класичним прикладом такого удаваного правочину є укладення договору дарування замість договору купівлі-продажу, коли оплата покупцем (обдарованим) здійснюється неофіційно, натомість отримується майно начебто у дарунок.

Прямим наслідком визнання судом правочину удаваним є не визнання його недійсним, а застосування до такого правочину правил, які регулюють правочин, який насправді був вчинений сторонами. Однак, якщо такий насправді вчинений правочин суперечить вимогам закону і це має наслідком його недійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Тож, які обставини враховуються судами при визнанні правочинів удаваними і які наслідки такого визнання в залежності від виду правочину, який приховується під удаваним – спробуємо розібратися з огляду на судову практику.

Доведення удаваності правочину

Довести удаваність правочину непросто. Судова практика показує, що якщо у суду залишаються сумніви щодо удаваності правочину, у задоволенні позову буде відмовлено. Тому всі можливі сумніви варто усунути, обгрунтувавши, в тому числі, й мету приховування одного правочину під іншим.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року справа № 523/2697/21 зазначено, що за загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема викладеною у постанові від 17 квітня 2025 року у cправі № 910/3201/24, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Для прикладу, у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року справа № 441/2039/21 зазначено, що позивач може доводити удаваність укладеного між сторонами договору дарування будь-якими доказами, зокрема відсутністю зрозумілого мотиву такого правочину за відсутності між сторонами дружніх, родинних чи інших особистих відносин. Укладений між сторонами договір (його зміст) має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, адже сторони можуть навмисно укласти договір дарування для приховування факту купівлі-продажу майна.

Обставини, які враховуються судом

Такі обставини залежить від видів правочинів (удаваного та прихованого) і їх можна проаналізувати на декількох окремих прикладах із судової практики.