ТОП-5 парадоксів судочинства в справах про адмінправопорушення

Ні для кого не секрет, що судочинство в справах про адмінправопорушення здійснюється за Кодексом 1984 року (КУАП) і досі зберігає радянські риси. Тому на фоні сучасного процесуального законодавства, яким регламентуються інші форми правосуддя, КУАП і практика його застосування судами виглядають доволі парадоксально. Розглянемо п’ять найбільших з таких парадоксів.

1. Прийняття постанов, не передбачених КУАП.

Кожна постанова судді суду першої інстанції про накладення адмінстягнення починається з фрази «Визнати ОСОБА N винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею…». І це здається логічним, адже не можна застосувати до особи стягнення, не встановивши її вини.

Однак ч.2 ст.19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та їхніх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А, якщо уважно прочитати процесуальну частину КУАП (ст.ст.213–330), то з’ясується, що повноважень визнавати особу винною судді не мають. Адже згідно з п.4 ст.213 цього Кодексу судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів входять до переліку посадових осіб, до компетенції яких належить розгляд справ про адмінправопорушення. Тобто всі інші норми, якими передбачено процедуру розгляду таких справ загалом, стосуються також і судочинства. При цьому ст.284 даного законодавчого акту окреслений вичерпний перелік видів постанов, що приймаються посадовою особою по справі. Він включає лише три пункти:

- накладення адмінстягнення;

- застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 цього Кодексу (ідеться про заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років);

- закриття справи.

Як бачимо, визнання особи, яка притягується до адмінвідповідальності, винною не входить до цього переліку. Виявляється, її вина є лише обставиною, яка відповідно до ст.ст.251 і 280 КУАП має значення для правильного вирішення справи і яку суддя зобов’язаний з’ясувати при розгляді справи про адмінправопорушення. Це схоже на порядок застосування стягнень за порушення трудової дисципліни на підставі ст.ст.147–149 Кодексу законів про працю України. Згідно з ними власник або уповноважений ним орган лише обирає вид стягнення, а факт порушення дисципліни фіксується окремо.

2. Виклик посадової особи, яка склала протокол про адмінправопорушення, як свідка.

Дуже поширена практика, яка, однак, є грубим порушенням норм процесуального права. Річ у тім, що згідно зі ст.251 КУАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. А джерелами цих доказів у відповідній справі є, зокрема, протокол про адмінправопорушення і пояснення свідків.

При цьому обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адмінправопорушення. Перелік таких посадових осіб встановлений ст.255 цього ж Кодексу. Вона міститься в Главі 19, присвяченій цьому джерелу. Там же є ст.256, якою закріплені вимоги до змісту протоколу. Серед іншого він повинен містити: