Суди і супільство — питання комунікації

Суди традиційно не дуже охоче контактують з журналістським середовищем, оскільки на це є певні об’єктивні причини

Читайте статті: Відкритий суд-запорука справедливого правосуддя.

Як облаштувати відкритий суд.

Одним із факторів, що негативно впливає на довіру суспільства до діяльності судів та не сприяє реалізації принципу гласності судового процесу є відсутність належної взаємодії судових органів з журналістами. Вказаний недолік породжує в осіб, що беруть участь у справі, та інших заінтересованих осіб відчуття «утаємниченості» при прийняті судових рішень, що у багатьох випадках призводить до необґрунтованої підозри у їхньому замовному характері. Таке відчуття посилюється численними негативними коментарями з боку представників сторони, яка не задоволена судовим рішенням, щодо особи судді та прийнятого ним рішення. Ця проблема стає дуже актуальною при розгляді судами справ, що мають значний суспільний резонанс. Слід зауважити, що на відміну від прес-служб, наприклад, органів внутрішніх справ, прокуратури, повідомлення для засобів масової інформації від прес-служб судів, крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, практично не надходять.

Суди традиційно не дуже охоче контактують з журналістським середовищем, оскільки на це є певні об’єктивні причини (неможливість коментувати справи, які знаходяться в провадженні суду, необхідність забезпечення презумпції невинуватості тощо). Водночас у більшості випадків такий стан речей викликаний ще й небажанням керівництва судів змінювати усталену практику. Хоча такий підхід негативно впливає у першу чергу саме на авторитет судової влади та суддів.

Іншим аспектом проблеми належної взаємодії судів та суддів зі ЗМІ є питання допуску журналістів у судове засідання та можливість проводити в залі судового засідання фото- і кінозйомку, відео-, звукозапис із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювати судове засідання по радіо і телебаченню.

При зверненні журналістів судді зазвичай забороняють проводити відеозйомку ходу судового процесу (хоча інколи дозволяють знімати на етапі оголошення судового рішення). Журналісти змушені клопотати у судді про надання такого дозволу, а можливість здійснення ними відеозйомки судового процесу залежить виключно від бажання судді. Оператора з камерою (вимкненою, навіть в чохлі) найчастіше навіть не пускають в приміщення суду без особистого дозволу судді. Непоодинокими є випадки, коли журналістам не відповідають на їхні звернення вчасно і вони змушені повторно звертатись до суду, щоб дізнатись про результат розгляду клопотання щодо дозволу на проведення відеозйомки в ході судового процесу.

Незадоволення клопотань щодо можливості висвітлення судового процесу у названі вище способи доволі часто мають наслідком звинувачення суддів у заангажованості та небажанні повною мірою реалізувати принцип гласності та відкритості судового процесу.

Особливості взаємодії судів зі ЗМІ визначені в ряді міжнародних актів, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (набула чинності для України 11 вересня 1997 року), Мадридських принципах взаємодії засобів масової інформації та суддівської незалежності (відповідно до Резолюції 1296 (XLIV) Економічної та соціальної Ради ООН 11 лютого 1994 року), Резолюції № R(81) 19 Комітету Міністрів Ради Європи про доступ до інформації, що знаходиться у розпорядженні державних органів (прийнята Комітетом Міністрів 25 листопада 1981 року), Рекомендації № Rес.(2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам надання через ЗМІ інформації про кримінальні процеси (прийнята Комітетом Міністрів 10 липня 2003 року).

Аналіз положень цих актів дає змогу зробити висновок, що загалом всі вони спрямовані на забезпечення максимальної відкритості правосуддя та доступності інформації про діяльність суду для ЗМІ, забезпечення реалізації права журналістів на збір та поширення серед громадськості інформації, висловлювань, у тому числі й критичних тверджень про судочинство, що поєднується з висвітленням судових справ до, після та під час судового розгляду. Винятки можуть бути визначені у законі і право на їх застосування має бути у виключній компетенції судді. Такі винятки здебільшого стосуються захисту інтересів неповнолітніх, а у кримінальному провадженні такі винятки застосовуються для унеможливлення упередженого ставлення до підсудного, заподіяння шкоди свідкам, присяжним, потерпілим або створення неправомірного тиску на цих осіб. Крім того, такі обмеження можуть запроваджуватися у випадку розгляду судової справи, що містить матеріали, які стосуються національної безпеки, а також тих випадків, коли публічний розгляд справи може завдати значної шкоди приватним інтересам особи.

Оскільки норми процесуального законодавства, які визначають дію принципу гласності та відкритості судового процесу мають досить загальний характер, судді повинні керуватися при прийнятті рішення про процедуру висвітлення судового процесу з боку ЗМІ й рекомендаціями, що містяться у міжнародних актах та практикою Європейського Суду з прав людини (зокрема, рішення Європейського Суду з прав людини у справі Санді Таймс проти Сполученого Королівства (1979). У будь-якому випадку рішення суду повинно бути обґрунтованим з урахуванням вимог Конституції і законів України, практики Європейського Суду з прав людини, демократичних стандартів, урахування балансу між необхідністю захисту приватної інформації та доступністю інформації про судовий процес для громадськості, особливо у справах, що мають значний суспільний інтерес.