У разі закриття справи в у зв’язку із закінченням строків притягнення до адмінвідповідальності вина особи має встановлюватись в ОБОВ’ЯЗКОВОМУ порядку (Апеляційний суд Миколаївської області № 489/3418/18 від 27.08.2018)

Фабула судового акту: Статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено строки протягом якого на особу може бути накладено адміністративне стягнення.

Конкретизуючи вказану норму законодавцем визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю зокрема у зв’язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу (п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП).

Однак у разі прийняття судами або іншими органами рішення про закриття справи з вказаної підстави постає питання – чи є така підстава реабілітуючою, чи повинен суд встановлювати наявність вини особи у вчиненні правопорушення.

На думку автора цього допису – так. Питання наявності або відсутності вини має бути встановлено в обов’язковому порядку, оскільки наявність або відсутність вини, встановленої судом рішенням у подальшому може суттєво вплинути на права і інтереси особи, яка є потерпілою від адмінправопорушення (наприклад стягнення шкоди з особи винної у вчиненні ДТП в цивільно-правовому порядку).

Проте, минулого 2017 року науково-консультативна рада при ВАСУ у своєму узагальненому науково-консультативному висновку виловилась про те, що При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку із закінченням на момент розгляду такої справи строків накладення адміністративного стягнення необхідно враховувати положення ст. 6 Конституції України, згідно з якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Водночас п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд.

Незважаючи на необов’язковість та здебільшого консультативний характер такого висновку останній сприяв певній одноманітності судової практики при вирішенні цього питання.

Так, у постанові Мостиського районного суду Львівської області від 13.12.2017 у справі № 448/1231/17, яке мною у минулому аналізувалось, судом зроблено однозначний висновок про те, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії. Після виключення провадження втрачається можливість здійснення будь-яких заходів, спрямованих на притягнення особи до адміністративної відповідальності. Це дає підстави стверджувати про відсутність у судді необхідності з’ясовувати і встановлювати вину чи невинуватість особи в постанові про закриття справи.

Проте, у рішення, яке пропонується, судом зроблено прямо протилежний висновок.

У даній справі на директора комунального підприємства було складено ряд адміністративних протоколів за вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 212-3 КУпАП (Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).