Проблема відшкодування витрат на правничу допомогу

Сучасні тенденції розвитку економіки, бізнесу та конкуренції як передумови виникнення судових процесів призводить до потреби залучення висококваліфікованих адвокатів, які б представляли інтереси в суді. На практиці склалося так: чим резонансніша справа, яку супроводжує адвокат, тим більший розмір витрат на правничу допомогу («гонорару») можливо відшкодувати за результатами перемоги над опонентом.

В широкому значенні гонорар – це грошова винагорода авторам праць з науки, літератури, мистецтва і т. ін., яка видається за договором .

В українському ж законодавстві гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту [2]. Якщо ж ми будемо дане поняття трактувати в контексті судового процесу, то більш доцільно використовувати поняття «судові витрати на правничу (правову допомогу).

Читайте статтю: Гонорар успіху адвоката: нюанси погодження та проблеми стягнення

Звичайно, досвідчений представник, який усвідомлює усю складність супроводжуваної справи та перспективність отримання позитивного результату прагне підписати з клієнтом договір про надання правничої допомоги з фіксованим розміром «гонорару», оскільки намагатиметься стягнути судові витрати за свої послуги.

З особистого досвіду хочу зазначити про неоднозначність застосування судової практики щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Частиною п’ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи [3].