Стаття 21. Загальні положення щодо застосування гарантій

1. У разі надання суб’єктом режиму індивідуальної гарантії митницею гарантії є митниця відправлення.

У разі надання суб’єктом режиму загальної гарантії митницею гарантії є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

2. Гарантія, видана для забезпечення сплати митного боргу, діє на всій митній території України.

3. Якщо інше не передбачено статтею 39 цього Закону, зобов’язання за гарантією є чинним з моменту випуску товарів у режим спільного транзиту до моменту настання будь-якої з таких подій:

1) вивільнення гарантії відповідно до частини першої статті 24 цього Закону;

2) виконання фінансовим гарантом обов’язку щодо погашення митного боргу у разі настання гарантійного випадку.

4. Гарантії надаються митниці гарантії у вигляді електронного документа.

Загальна гарантія надається виключно у вигляді електронного документа. Індивідуальна гарантія у формі документа фінансового гаранта може надаватися у паперовому вигляді у випадку, визначеному частиною третьою статті 3 цього Закону.

5. Форми індивідуальної гарантії у формі документа фінансового гаранта, загальної гарантії, сертифіката загальної гарантії, сертифіката звільнення від гарантії затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з урахуванням положень Конвенції про процедуру спільного транзиту від 20 травня 1987 року.

6. Прийняття гарантій, їх реєстрація, облік, скасування, відкликання та вивільнення, облік резервування та вивільнення базової суми загальної гарантії здійснюються із застосуванням електронної системи управління гарантіями в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.