Прийняття та набрання законної сили Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (надалі – КПК України) стало значним кроком в розвитку вітчизняного кримінального судочинства. Однак новий кримінальний процесуальний закон України повністю не вирішив завдань, які покладені на кримінальне провадження, що обумовило необхідність внесення до нього змін, зокрема, щодо здійснення кримінального провадження у випадку ухилення підозрюваного (обвинуваченого) від прибуття до органів досудового розслідування або суду. Актуальність дослідження обумовлена тим, що протягом відносно нетривалого строку дії КПК України законодавець кілька разів вносив зміни з метою правового врегулювання здійснення заочного кримінального провадження. За таких обставин наявна потреба в науково-теоретичному перегляді та переосмисленні численних категорій кримінального процесуального права, проведенні глибокого та повного доктринального дослідження проблем здійснення кримінального провадження у випадку ухилення підозрюваного (обвинуваченого) від прибуття до органів досудового розслідування або суду для вдосконалення норм КПК України.
В правозастосовній діяльності досить часто мають місце випадки, коли завдання кримінального провадження, які визначені в ст. 2 КПК України не виконуються з огляду на ухилення особи від прибуття до органів досудового розслідування або суду, що унеможливлює її притягнення до кримінальної відповідальності та, як наслідок, порушення засад кримінального судочинства щодо невідворотності кримінального покарання, верховенства права, рівності перед законом і судом та інших.
З даного приводу В.Т. Маляренко у свій час справедливо зазначав, що велика кількість кримінальних справ щодо обвинувачених або підсудних, які втекли, постійно закривається у зв’язку зі спливом строків давності, тобто обвинувачені й підсудні в Україні все частіше використовують прогалину в законі і можливість уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Потерпілі ж від злочинів особи роками, а то й усе життя страждають від того, що злочинець, який заподіяв їм біду, залишився не притягнутим до відповідальності й не відшкодована шкода. Тобто гарантоване їм Конституцією України право на правосуддя, на захист їхнього життя, здоров’я, майна, честі та гідності залишається просто декларацією, обіцянкою, а фактично – насмішкою. Таке становище шкодить Україні, її авторитету у світі. Крім того, особа, яка переховується від органів досудового розслідування та суду на території іноземної держави стає недосяжною для застосування до неї кримінальної відповідальності у разі, якщо вона не може бути видана для кримінального переслідування на території України, або якщо іноземна держава, на території якої переховується така особа, відмовляється від її кримінального переслідування в рамках міжнародного співробітництва.
Згадайте новину: Позбавлений звання Президента України Янукович почав захищатися від заочного засудження
Не вирішив відповідну проблему і КПК України 2012 року, адже кримінальний процесуальний закон закріплював здійснення заочного кримінального провадження лише у процесуальній формі спрощеного провадження щодо кримінальних проступків. Так у відповідності до ч. 1 ст. 381 КПК України суд за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду. Однак застосування заочного розгляду при спрощеному кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків не вирішувало по суті названих вище проблемних питань кримінального судочинства.
З метою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від прибуття до органів досудового розслідування та суду в КПК України було внесено зміни Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо заочного кримінального провадження» від 16 січня 2014 року № 725-VII, яким передбачалося застосування процесуальної форми заочного кримінального провадження. Редакція процесуального закону встановлювала, що підставами для її застосування є ухилення підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення від прибуття на виклик до органу досудового розслідування або суду за умови, що здійснення кримінального провадження визнано можливим за його відсутності.
Читайте статтю: Бессилие международного розыска или доставка преступников из-за границы не работает!
Такий підхід законодавця мав ряд суттєвих недоліків. Зокрема, здійснення заочного кримінального провадження могло бути розпочато лише щодо особи, яка вже набула процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого, тобто якщо особі вже повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або щодо якої передано обвинувальний акт до суду. З даного приводу слід акцентувати увагу на наступній прогалині процесуального закону: в умовах ухилення особи від прибуття до органів досудового розслідування виключається можливість набуття нею названого процесуального статусу в порядку ст.ст. 276-278 КПК України, а отже і реалізація правових приписів стосовно заочного кримінального провадження.
Крім того, редакція ч. 1 ст. 523-1 КПК України передбачала, що підозрюваний, обвинувачений вважається таким, що ухиляється від прибуття на виклик, якщо він, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце вчинення процесуальних дій чи проведення судового засідання, повторно не прибув до органу досудового розслідування чи до суду без поважних причин або не повідомив про такі причини, або повідомлені ним причини визнані неповажними. Отже, для ініціювання кримінального провадження у відповідній процесуальній формі необхідно було належним чином повідомити підозрюваного або обвинуваченого про виклик. В той же час норма ч. 1 ст. 136 КПК України, яка встановлює, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом, залишилася без змін. В науковій юридичній літературі зазначається, що оскільки належне підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом може спричинити правові наслідки, наприклад, у вигляді приводу свідка, підозрюваного, обвинуваченого слідчому, прокурору, слідчому судді та суду важливо отримати підтвердження факту одержання особою повістки або ознайомлення з її змістом (текстом). Аналізуючи вищевикладене можна дійти висновку, що у випадку, коли особа має намір будь-яким чином ухилятися від прибуття до органів досудового розслідування та суду і буде уникати вручення їй повістки чи іншого повідомлення про виклик, вона належним чином не буде повідомлена, а отже, за таких умов будуть відсутні підстави для здійснення заочного кримінального провадження.
Згадайте новину: Колишнього Президента України Віктора Януковича де- юре взято судом під варту.
Блог