П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/556/17
Провадження № 11-738заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача - Склярук Ю.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним і скасування рішення
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року (у складі колегії суддів Юрченко В. П., Васильєвої І. А., Пасічник С. С., Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В.),
УСТАНОВИЛА:
1 грудня 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року
№ 3525/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - Спірне рішення).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначила, що відповідач, приймаючи Спірне Рішення, безпідставно здійснив посилання на Закон України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII), оскільки він не відповідає вимогам законності та верховенства права; незаконно відкрив щодо неї дисциплінарне провадження, оскільки згідно із вимогами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Вища рада юстиції (правонаступником якої є ВРП; далі - ВРЮ) має повноваження здійснювати дисциплінарне провадження лише щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України, а не суддів суду першої інстанції; протиправно зроблено висновок про порушення нею присяги судді у зв'язку із реалізацією її дискреційних повноважень під час розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення, за що суддя не може бути притягнена до дисциплінарної відповідальності, бо це не передбачено національним та міжнародним правом; відповідач перевищив свої повноваження, надавши оцінку доказам матеріалів судових справ, та фактично переглянув судові рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження.
Також зазначає, що всупереч практики Європейського суду з прав людини скарга на її дії була подана прокурором місцевої прокуратури, який не брав участі у розгляді справи, у зв'язку із чим Дисциплінарна палата ВРП не мала повноважень встановлювати обставини щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 17 травня 2018 рокуу задоволенні позову відмовив.
Перевіряючи правомірність Спірного рішення, суд першої інстанції керувався тим, що частиною другою статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) визначено підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, і такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, цей суд дійшов висновку, щопідстав для скасування Спірного рішення, визначені частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.
Так, судом вказано на те, що в протоколі засідання ВРП від 31 жовтня 2017 року № 59 зазначено про залишення членом ВРП ОСОБА_7 зали засідань, а після видалення до нарадчої кімнати всіх членів ВРП Спірне рішення прийнято без нього («за» - 16, «проти» - 0, «не брали участь у голосуванні» - 0), що підтверджується наявними підписами. Тобто факт перебування члена ВРП ОСОБА_7 в нарадчій кімнаті є припущенням. Отже, Спірне рішення прийнято та підписано повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь в його прийнятті.
Також суд зазначив, що у Спірному рішенні наведено підстави його прийняття та мотиви, на основі яких відповідач дійшов висновку про наявність підстав для звільнення судді з підстави, встановленої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_5, окрім наведених вище доводів щодо протиправності Спірного рішення, послалася на те, що суд першої інстанції усупереч статті 6 Конвенції, статей 55, 124 Конституції України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) обмежився лише перевіркою наявності формальних підстав для скасування Спірного рішення, встановлених частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII, без оцінки обґрунтованості мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення.
Сервисы для юристов