Постанова ВГСУ від 29.04.2015 року у справі №907/724/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 907/724/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід22.12.2014у справі№ 907/724/14Господарського суду Закарпатської областіза позовомХолмківської сільської ради Ужгородського районудоПриватного підприємця ОСОБА_4третя особаУжгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській областіза участюпрокурора Ужгородської міжрайонної прокуратурипроприпинення шляхом розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості

за участю

- прокуратури:Кузнецова Ю.В. (посвідчення № 023135 від 26.11.13р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Холмківська сільська рада Ужгородського району (далі - позивач) просила припинити шляхом розірвання договір оренди від 21.11.2005 №0406071000007, укладений між позивачем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (далі - відповідач), та додаткову угоду до нього від 17.03.2011 №2124800040000019 і повернути земельну ділянку площею 9600 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача 19 044,62 грн. боргу за користування земельною ділянкою на підставі вказаного договору оренди за період з 20.04.2013 по 30.04.2014. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично не сплачує орендну плату за користування землею.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2014 (суддя Пригара Л.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Желік М.Б., Костів Т.С., Марко Р.І.), позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.11.2005 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського використання - для будівництва виробничої бази - землі промисловості, яка знаходиться в межах населеного пункту АДРЕСА_1, загальною площею 9600 кв.м. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 158 369,28 грн.

Договір оренди землі зареєстрований Закарпатською регіональною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.01.2006 за №0406071000007.

Згідно п.9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі - у розмірі 2-х відсотків нормативно грошової оцінки землі - 3 167,39 грн. в рік на розрахунковий рахунок позивача.

Сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Орендна плата вноситься щомісяця, до 10 числа в рівних долях - по 263 грн. 95 коп. В разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожен день її прострочення (розділ 4 Договору "Орендна плата").

25.01.2011 між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 24.01.2006 за № 0406071000007, відповідно до умов якої на підставі рішення четвертої сесії VI скликання (2 засідання) Холмківської сільської ради від 25.01.2011, внесено зміни до договору, а саме договір поновлено (продовжено) терміном на 5 років, починаючи із дати його реєстрації. При цьому при зміні орендаря договір оренди зберігає чинність. Орендна плата встановлюється у розмірі 3-х відсотків нормативно грошової оцінки. Додаткова угода зареєстрована 17.03.2011 за №2124800040000019 в управлінні Держкомзему в Ужгородському районі.

Позивач, посилаючись на те, що відповідачем систематично (починаючи із 01.01.2012 по 30.04.2014) не сплачується орендна плата, звернувся до суду з вимогами про розірвання вказаного договору оренди, повернення земельної ділянки та стягнення боргу по сплаті орендної плати.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що матеріалами справи підтверджена сума заборгованості відповідача перед позивачем, а систематична не сплата орендної плати є істотним порушення умов договору оренди, що за вимогами позивача є підставою для розірвання договору.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до присів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами обох інстанцій розглянуто позов про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, та стягнення заборгованості по сплаті орендної плати і не вбачається, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення, розглянув вимоги, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, у касаційній скарзі такої вимоги чи вимог, не наведено.

Отже доводи, викладені у касаційній скарзі про прийняття і розгляд судом апеляційної інстанції таких вимог, є необґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Із наведеної норми та приписів вказаного Закону не вбачається, що позивач зобов'язаний був вимостити дорогу та прокласти лінію електропередач до орендованої відповідачем земельної ділянки з метою забудови її відповідачем.

Таких обов'язків на позивача не покладено і іншими законодавчими актами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції таких обов'язків не визначено і у договорі оренди земельної ділянки, з урахуванням укладеної додаткової угоди.

Згідно статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2).

Відповідач у касаційній скарзі вказаних вище обставин не спростував та не довів наявність у позивача обов'язку вимостити дорогу та прокласти лінію електропередач до орендованої відповідачем земельної ділянки, отже із наведених підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.