ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2014 року Справа № 914/4593/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівЄвсікова О.О., Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішення господарського суду Львівської області від 09.04.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. у справі № 914/4593/13 господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "Айпіє-Л"про відшкодування збитків та моральної шкодиза участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: Волівендер І.Я.
в с т а н о в и в :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернулась до господарського суду Львівської з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айпіє-Л" (далі - ТОВ "Айпіє-Л") 249 277,00 грн. збитків, завданих внаслідок неправомірної поведінки відповідача, що полягала в непродовженні дії договору оренди магазину АДРЕСА_1 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог). Позовні вимоги мотивовані нормами статей 23, 1167 ЦК України та статей 193, 224, 225 ГК України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 09.04.2014 р. (суддя Синчук М.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на недоведення складу цивільного правопорушення, що унеможливлює стягнення збитків з відповідача, та недоведення завдання позивачу моральної шкоди.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. (судді Давид Л.Л., Данко Л.С., Гриців В.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 09.04.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2003 р. між сторонами у справі було укладено договір оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 11,15 кв.м. В подальшому дія вказаного договору продовжувалась.
Так, 01.11.2010 р. між ТОВ "Айпіє-Л" як орендодавцем та ФОП ОСОБА_4 як орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 11,15 кв.м. (далі - Договір).
При укладенні Договору сторони дійшли згоди (п. 7.1), що орендодавець надає орендарю об'єкт оренди на строк з 01.11.2010 р. до 31.10.2011 р. У випадку, якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна з сторін не виявить наміру про його припинення, то Договір вважається укладеним на тих самих умовах на той самий термін.
Звертаючись з позовом до суду, позивач вказувала, що внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме самовільного проникнення до орендованого нею приміщення, їй було завдано збитки та моральну шкоду. ФОП ОСОБА_4 просила стягнути з ТОВ "Айпіє-Л" 249 277,00 грн., що складаються з: 24 085,00 грн., внесених нею в касу ТОВ "Айпіє-Л" в якості плати за магазин, що з урахуванням індексу інфляції за період з 2004 року по 2013 рік складає 60 935,00 грн.; 12 469,00 грн. вартості обладнання; 58 350,00 грн. вартості товару; грошових коштів в сумі 10 000,00 грн. та 3 000,00 доларів США, що еквівалентно 30 000,00 грн., які знаходились в приміщенні магазину; 77 523,00 грн. втраченої вигоди. Також позивач просила стягнути 100 000,00 грн. завданої їй моральної шкоди.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Нормами ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
З огляду на положення ст. 22 ЦК України, ст. 226 ГК України для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Колегія суддів зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
При зверненні з позовом позивач зазначала, що нею 07.05.2003 р. на підставі прибуткового касового ордера № 764 з призначенням платежу "перша оплата за магазин на першому поверсі Європа-2" було внесено в касу відповідача 10 000,00 грн., а 21.05.2003 р. - на підставі прибуткового касового ордера № 882 з призначенням платежу "кінцева оплата магазину площею 11,15 кв.м., 1 поверх, Європа-2" - 14 085,00 грн. Позивач просила стягнути з відповідача внесені нею в касу 24 085,00 грн., що з урахуванням індексу інфляції за період з 2004 року по 2013 рік складає 60 935,00 грн.
З огляду на те, що вперше договір оренди між сторонами було укладено 01.07.2003 р., отже кошти в сумі 24 085,00 грн. були сплачені позивачем до виникнення між сторонами договірних відносин, а також відсутність в матеріалах справи доказів оскарження позивачем правомірності перерахування нею відповідачу 24 085,00 грн., суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача 60 935,00 грн. відсутні.
Також заявлена до стягнення сума коштів в розмірі 24 085,00 грн., що з урахуванням індексу інфляції за період з 2004 року по 2013 рік за підрахунком позивача складає 60 935,00 грн., не є збитками, про що вірно зазначено судами попередніх інстанцій.
Щодо стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 58 350,00 грн. вартості втраченого товару, судова колегія зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що орендодавець - ТОВ "Айпіє-Л", листом № 2211 від 16.09.2011 р. повідомив ФОП ОСОБА_4 про те, що 31.10.2011 р. закінчується дія Договору та заявив про відсутність намірів продовжувати дію Договору на тих самих умовах.
Сервисы для юристов