Постанова ВГСУ від 19.04.2017 року у справі №904/6750/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 904/6750/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017у справі№904/6750/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця"доПублічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"простягнення 39 551грн.64 коп.У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Дарій Л.М. (представник за дов. від 27.12.2016);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 39 551грн.64 коп., з яких 38 743грн.68 коп. плата за користування вагонами, 807грн.96коп. збір за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2016р. позов задоволено шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі-ПАТ "Південний ГЗК") на користь позивача 39551грн.64коп. плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили відсутність його вини у затримці вагонів, а також з підтвердження матеріалами справи затримки вагонів на станції Кривий Ріг з вини вантажоодержувача, яким несвоєчасно забиралися вагони на свою під'їзну колію, що призвело до скупченості вагонів на станції призначення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 вказане рішення суду змінено і викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" 38743грн.68коп. плати за користування вагонами, 807грн.96коп. збору за зберігання вантажу та 1378грн. судового збору, видати наказ".

Апеляційний суд підтримав висновки місцевого господарського суду, проте визнав, що плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу є різними видами платежів, порядок визначення та нарахування яких регулюється різними нормативними актами, і тому зазначення в резолютивній частині рішення вказаних платежів в загальній грошовій сумі, яка підлягає стягненню з відповідача, є невірним.

ПАТ "Південний ГЗК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та на порушення ним норм матеріального і процесуального права, зокрема п.п. 2, 8-10, 12 Правил користування вагонами та контейнерами, ст.ст.119, 120 Статуту залізниць України, ст.ст 104, 107, 512, 513, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить рішення і постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що зайнятість колій на станції призначення була спричинена саме залізницею, і як наслідок, вина ПАТ "Південний ГЗК" у затримці спірних вагонів відсутня, причини затримки, викладені в актах загальної форми ГУ-23, не відповідають дійсності, документально не підтверджені. Відтак скаржник вважає, що залізницею здійснено нарахування плати за користування вагонами з порушенням вимог Правил користування вагонами та контейнерами, у зв'язку з чим, така плата є завищеною. Також скаржник наголошує про неправомірне нарахування позивачем збору за зберігання вантажу, оскільки одночасне стягнення плати за користування вагонами та їх зберігання - це дії, які не можуть співпадати у часі і одне виключає інше. Окрім того, скаржник вважає необґрунтовану відмову господарським судом в задоволенні клопотання по витребуванню у залізниці графіків виконаного руху поїздів по вузлу Кривий Ріг, поданого з метою дослідження обставин з відсутності вини ПАТ "Південний ГЗК" у скупченості вагонів. Окрім того скаржник вказує на порушення судами ст.107 Цивільного кодексу України, позаяк державна реєстрація припинення ДП "Придніпровська залізниця" не відбулась, а тому Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" не може виступати позивачем у справі.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року без з змін з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами при розгляді даної справи, 28.11.2013 між ДП "Придніпровська залізниця" (залізницею) та відкритим акціонерним товариством "Південний ГЗК" (власником колії) укладено договір №ПР/М-13-2/11-131387НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ"Південний ГЗК", яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці спареною стрілкою №2/4 в парній горловині станції.(п.1 договору).

Відповідно до п.15 договору власник колії сплачує залізниці:

- за користування вагонами - згідно з Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України;

- за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з причин, залежних від власника колії, після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів.

Судами встановлено і те, що залізницею за відповідними накладними, що містяться в матеріалах справи, було прийнято до перевезення на адресу одержувача - ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" порожні власні вагони.

Позивач своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати вагони, про що зроблено відповідні записи у книгах повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження форми ГУ-2 №7, 8.

За відповідними наказами, що містяться в матеріалах справи, у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажо-власником по причині скупчення на станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу, останні були затримані на станції Красний Шахтар і Новоблочна.

Станціями затримки Красний Шахтар та Новоблочна Придніпровської залізниці складено відповідні акти про затримку вагонів форми ГУ-23а. Повідомлення про затримку відповідних вагонів вчасно отримані відповідачем.

Викладені обставини слугували визначальними для нарахування залізницею плати за користування вагонами у загальній сумі 38743грн.68коп. по відомостях плати форми ГУ-46, які підписані представником відповідача із застереженнями про відмову в оплаті з посиланням на те, що шляхи прийому були вільні і на готовність прийняти вагони, а також 807грн.96коп. збору за зберігання вантажу по накопичувальній картці форми ДУ-92 №22029016, яка з боку відповідача також підписана з аналогічним застереженням.

Відповідно до положень ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями ч.2 ст.908 та ст.920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами; сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно з ст.42 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998р. N457 залізниця зобов'язана повідомити одержувача про вантажі, які прибули на його адресу в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня.

Відповідно до ст.46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу; терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами; вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби; цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача; за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.