ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2015 року Справа № 910/17120/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Акулової Н.В., Гольцової Л.А.,
за участю представників: позивача - Гелемея Ю.М. дов. № 07/02/2015 від 7 лютого 2015 року та відповідача - Максимченка І.В. дов. № 23-12/14-3 від 23 грудня 2014 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2014 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2014 року ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Райффайзен лізинг Аваль" (далі - відповідач) з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу № LC 4050-07/10, укладеного між позивачем та відповідачем 2 серпня 2010 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що умови спірного договору суперечать вимогам закону, а підпис від імені позивача не належить керівнику товариства.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2014 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вважає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
Вказує на неправомірність відмови у задоволенні клопотання заявника про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи.
Посилається на порушення норм ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 2 серпня 2008 року між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № LG 4050-07/10, за умовами п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Предметом лізингу є лінія для виробництва 3-х шарового гофрокартону моделі WJ100-1400-B-1, серійний номер 1764, 2008 року випуску, у кількості 1 одиниці, загальною вартістю 1352010 гривень 94 коп.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором лізингу, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ст. 806 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1.5 договору строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 48 (сорок вісім ) місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.
За п. 2.1 договору вартість предмету лізингу на момент підписання цього договору становила 1352010 гривень 94 коп. (в тому числі 20 % ПДВ), що становить 264325, 07 доларів США за курсом 5,114955.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним укладеного сторонами 2 серпня 2008 року договору фінансового лізингу № LG 4050-07/10 з підстав, зокрема, відсутності істотних умов договору, а саме, невизначення у договорі індивідуальних ознак предмету лізингу.
Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Разом з тим, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
Отже, беручи до уваги вищенаведене, необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас необхідно враховувати, що таке визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, необхідно розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.
Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом).
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди шодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Сервисы для юристов