ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2015 року Справа № 916/2295/15
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015у справі№ 916/2295/15 Господарського суду Одеської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах"доПриватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"
простягнення 1737279,27 грн. основного боргу, 1501643,42 грн. інфляційних втрат, 464154,39 грн. 3% річних, 100000 грн. витрат на оплату послуг адвоката
за участю представників сторін від позивача:не з'явились, від відповідача:Комарова О.В. (довіреність від 21.04.2015 № Д/ЮС-26),
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мономах" у червні 2015 року звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" про стягнення, з урахуванням уточнень, 1737279,27 грн. основної заборгованості, 1501643,42 грн. інфляційних втрат, 464154,39 грн. 3% річних, 100000 грн. витрат на оплату послуг адвоката та повернення судових витрат.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 (суддя Волков Р.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 (у складі колегії суддів: Петрова М.С. - головуючого, Разюк Г.П., Колоколова С.І.) позов частково задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах" 1737279,27 грн. основного боргу, 1282270,14 грн. інфляційних втрат, 176497,80 грн. 3% річних, 63073,80 грн. витрат з оплати судового збору, 22648,91 грн. витрат з оплати послуг адвоката. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області, Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське пароплавство" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Мономах" (страховик) та Відкритим акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" (страхувальник) 16.02.2009 укладено договір страхування №"07.0042".
Сторонами підписані додаток до договору страхування № 1, адендум № 1 від 30.04.2009, адендум № 2 від 20.08.2009, адендум № 3 від 20.08.2009, адендум № 4 від 01.10.2009, адендум № 5 від 25.01.2010.
У наданих позивачем ксерокопії договору надруковано номер договору "07.0042" та міститься рукописна дописка, "/053 ОС". В ксерокопіях додатку № 1 до договору та у адендумах не міститься така дописка.
В екземплярах відповідача рукописна дописка до номеру договору "/053 ОС" міститься у договорі та у адендумах. У додатку № 1 до договору не міститься дописки.
Внесення таких змін не може розглядатися як вчинення узгоджених сторонами дій щодо внесення змін до договірної документації.
Доказів наявності інших договірних відносин між сторонами у період підписання договору від 16.02.2009 суду не надано.
Суд першої інстанцїї, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що незалежно від наявності чи відсутності рукописної дописки у номері договору "/053 ОС", йдеться про один і той самий договір.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судами встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору, його предметом є страхування майнових інтересів відповідача, пов'язаних з його обов'язком в порядку, встановленим цивільним законодавством України, та/або нормами міжнародного права, відшкодувати шкоду, заподіяну ним третім особам в результаті настання страхового випадку, передбаченого договором, або обов'язком понести додаткові витрати які виникли в процесі експлуатації застрахованих суден, які перелічені в правилах страхування і договорі.
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України, страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором. Аналогічна норма міститься у статті 21 Закону України "Про страхування".
Судами встановлено, що пунктом 1.2 договору на відповідача (страхувальник) покладено обов'язок сплатити страхову премію в розмірі і строк, які передбачені договором.
Такий розмір і строк сплати передбачений пунктом 6.1 договору: 4-ма платежами по 1640000 грн. кожний до 20.03.2009, 20.06.2009, 20.09.2009, 20.12.2009.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься у статті 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сервисы для юристов