Постанова ВГСУ від 14.04.2015 року у справі №910/18746/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Справа № 910/18746/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 р. (головуючий суддя Коротун О.М., судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.12.2014 р. (суддя Стасюк С.В.)у справі№ 910/18746/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус"прозахист ділової репутації та стягнення моральної шкоди в розмірі 100.000,00 грн.,за участю представниківпозивачаЛуценко В.О.,відповідачаПавлюк Г.Г.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (далі -ТДВ "СК "Індіго", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (далі - ПАТ "КБ "Глобус", відповідач) про захист ділової репутації та стягнення моральної шкоди в розмірі 100.000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 р., в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 277 ГК України, ст.ст. 1, 5, 27 Закону України "Про інформацію", ст.ст. 33, 35 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідач поширив невизначеному колу осіб недостовірну та негативну інформацію, яка, на думку скаржника, завдала суттєвого зниження активів позивача, а також призвела до втрати довіри в очах його існуючих та потенційних ділових партнерів.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.2014 р. на електронну адресу ТДВ "СК "Індіго" від ПАТ "КБ "Глобус" надійшов електронний лист, адресований комерційним банкам України, в якому була зазначена наступна інформація:

"Засвідчуємо свою повагу та повідомляємо наступне.

23.12.2013 р. між ТДВ "Страхова компанія "Індіго" (страховик) та ТОВ "Туристична компанія "АВН" (страхувальник), вигодонабувач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус", укладено договір добровільного страхування відповідальності (ІАТА) № 322-16007-13.

У зв'язку з настанням страхового випадку, вигодонабувач - ПАТ "КБ "Глобус" надало ТДВ "СК "Індіго" в повному обсязі документи, передбачені договором страхування.

ТДВ "СК "Індіго" ухиляється від виплати страхового відшкодування на користь ПАТ "КБ "Глобус" за страховим випадком.

Зважаючи на недобросовісне виконання ТДВ "СК "Індіго" власних беззаперечних зобов'язань по договору страхування, ПАТ "КБ "Глобус" застерігає Вас від співпраці з ТДВ "СК "Індіго".

З повагою, Голова Правління С.Б. Куріленко."

Зміст даного повідомлення, а також факт розсилання вказаного листа на електронні адреси комерційних банків України відповідач не заперечує. Крім того, матеріалами справи підтверджується та учасниками апеляційного провадження не заперечується наявність правовідносин між сторонами, які виникли саме на підставі договору добровільного страхування відповідальності (ІАТА) № 322-16007-13 (далі - договір страхування).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що інформація, викладена у вказаному електронному листі, не відповідає дійсності та порушує його особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть йому належати. Крім того позивач наполягає на тому, що надсиланням вказаного електронного листа відповідач завдав позивачу моральну шкоду на суму 100.000,00 грн.

Статтею 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті права, які можуть їй належати, і це право підлягає захисту в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є в тому числі ділова репутація; ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова Пленуму) недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті, тощо), і, яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

В абз. 1 п. 15 Постанови Пленуму також зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Разом із тим, згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.