Постанова ВГСУ від 10.02.2015 року у справі №910/9554/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 910/9554/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Дунаєвської Н.Г.,Самусенко С.С. - доповідача,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Експансія Рітейл"на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 15 липня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 рокуу справі№ 910/9554/14господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Експансія Рітейл" до1. Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія"треті особи 1. Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про визнання договору частково недійсним за участю представників: від позивача: Мишакова Ю.А., від відповідача-1: Разумов М.А.ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року ПАТ "Експансія Рітейл" звернулося до господарського суду із позовом до ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Експансія" про визнання недійсним пп.4.3.13.1 п.4.3.13, укладеного між відповідачами кредитного договору в редакції договору №11 від 13.04.2012.

Позов мотивовано тим, що вказаний пункт кредитного договору суперечить вимогам ст.43 ГК України та ст.91 ЦК України, оскільки обмежує правоздатність позивача на укладення договорів, перелічених в оскаржуваному пункті, не дозволяє йому займатись господарською діяльністю без обмежень, отже створює перешкоди у свободі здійснення дозволеної законом підприємницької діяльності. Позивач вважає, що оспорювані положення договору створюють зобов'язання не лише для позичальника, але й для його поручителів, які відповідають перед банком як солідарні боржники.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2014 у справі №910/9554/14 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 (судді: Кропивна Л.В. - головуючий, Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.), у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач не є стороною спірного правочину і не довів того факту, що укладений між відповідачами у справі правочин порушує його права або охоронювані законом інтереси, адже оспорювані позивачем умови кредитного договору створюють зобов'язання лише для позичальника.

Не погоджуюсь із судовими рішеннями, ПАТ "Експансія Рітейл" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди дійшли помилкового висновку, що оспорювані положення кредитного договору не стосуються прав та обов'язків позивача, та що вказаний пункт не обмежує його правоздатність та дієздатність.

Так, підпункт 4.3.13.1 кредитного договору визначає підставою для застосування штрафних санкцій вчинення, зокрема, позивачем таких дій як надання кредитів, гарантій, майнових порук. У випадку вчинення вказаних дій позивачем без погодження з банком, банк в силу положення п.7.5 кредитного договору наділений правом застосувати штрафну санкцію до боржника, а оскільки позивач є поручителем та іпотекодавцем за вказаним кредитним договором, то він несе солідарну відповідальність за порушення умов вказаного пункту договору на рівні з позичальником. Таким чином, п.п.4.3.13.1 кредитного договору створює зобов'язання для позивача також.

Крім того, скаржник посилається на ст.43 ГК України, за якою підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Також скаржник посилається на норми ст.ст. 27, 91 ЦК України, за якими цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду; правочин, який обмежує можливість особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним, та на ч.2 ст. 207 ГК України, за якою недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.01.2015 касаційну скаргу у справі №910/9554/14 прийнято до провадження.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.11.2013 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Експансія" як позичальником укладено договір №10 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006, згідно з яким кредитний договір викладено у новій редакції.

За умовами кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 7500000 доларів США, а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути кредит банку, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

Договором №11 про внесення змін до кредитного договору у визначення термінів введено поняття "Учасники Угоди", якими визначено АТ "Сільпо Рітейл" ТОВ "Фоззі-Фуд" та АТ "Експансія Рітейл".

Відповідно до умов п.4.3.13 кредитного договору (у редакції договору №11 від 13.04.2012) протягом строку дії цього договору без попереднього письмового погодження з банком позичальник зобов'язаний та зобов'язується забезпечити виконання учасниками угоди:

за п.4.3.13.1 не надавати кредити та/або гарантії третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов'язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1000000 доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року, за виключенням:

за п.4.3.13.1.1 надання кредитів, гарантій на користь позичальника, учасників угоди та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP";

за п.4.3.13.1.2 надання майнових порук по зобов'язанням позичальника та/або по зобов'язанням учасників угоди та/або по зобов'язанням інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP", якщо майно, що буде предметом майнової поруки, було придбане або придбавається частково або повністю за рахунок кредиту, що отриманий після укладання договору № 10 про внесення змін до цього договору;

за п.4.3.13.1.3 надання порук/гарантій по зобов'язанням позичальника, учасників угоди та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP", у випадку якщо поручитель/гарант надає поруку/гарантію по зобов'язанням юридичної особи, за зобов'язаннями якої поручитель/гарант надав поруку/гарантію перед банком.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на те, що позивач не є стороною спірного договору, а також ним не доведено факту порушення його прав чи інтересів.

Залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін апеляційний господарський суд виходив із того, що під час розгляду справи №911/2341/13 про стягнення з позичальника штрафу на підставі п.п.4.3.13.1 кредитного договору ПАТ "Експансія Рітейл" як третя особа не протиставило проти вимог кредитора заперечень, пов'язаних із недійсністю підстав виникнення цієї вимоги. Ані боржник, ані поручитель із зустрічним позовом про визнання недійсним п.п.4.3.13.1 кредитного договору у рамках розгляду вказаного спору не зверталися. Рішення суду першої інстанції у справі №911/2341/13 набрало законної сили, вимоги банку були визнані обгрунтованими і законними, тому факти, встановлені у вказаній справі, не підлягають переоцінці знову.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції вказала про не встановлення того, що оспорювані позивачем умови цивільного договору впливають на правоздатність позивача і обмежують його у цьому, порівняно з тим, як це вказано в його установчих документах, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та законі.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки господарських судів помилковими та передчасними з огляду на наступне.

За ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.