Постанова ВГСУ від 06.10.2014 року у справі №920/341/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Справа № 920/341/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Акулової Н.В., Самусенко С.С.

розглянув касаційну скаргу Роменського управління Державної казначейської служби України Сумської областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р.та рішеннягосподарського суду Сумської області від 12.05.2014р.у справі№ 920/341/14 господарського суду Сумської областіза позовомРоменського міськрайонного центру зайнятості населення Сумської областідоРоменського управління Державної казначейської служби України Сумської областіпростягнення 1739,02 грн., Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 06.10.2014р. №02-05/446 у зв'язку з перебуванням судді Шевчук С.Р. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Владимиренко С.В. (доповідач), суддів Акулової Н.В., Самусенко С.С.

за участю представників

позивача: не з'явились

відповідача: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Роменський міськрайонний центр зайнятості населення Сумської області звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Роменського управління Державної казначейської служби України Сумської області про стягнення 1739,02 грн. завданих збитків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.05.2014р. (суддя Моїсеєнко В.М.) у справі №920/341/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. (колегією суддів у складі головуючого судді Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) позовні вимоги Роменського міськрайонного центру зайнятості населення Сумської області задоволено у повному обсязі та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, Роменське управління Державної казначейської служби України Сумської області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2014р. та рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2014р. скасувати повністю, провадження по даній справі припинити.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09.01.2009р. між Головним управлінням Державної казначейської служби у Сумській області в особі начальника Роменського управління Державного казначейства Державного казначейства України у Сумській області та Роменським міськрайонним центром зайнятості населення укладено договір про здійснення розрахунково - касового обслуговування №26.

Відповідно до п. 1 Договору казначейство відкриває Клієнту бюджетний рахунок (рахунки) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до вимог законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Державного казначейства України і Національного банку України, та умов цього Договору.

Згідно з п.п. 2.3.1-2.3.4 зазначеного вище Договору, відповідач (Казначейство) прийняв на себе зобов'язання належним чином виконувати умови цього договору, своєчасно здійснювати розрахункові операції за дорученням Клієнта, надавати Клієнту всі послуги з розрахунково-касового обслуговування в межах повноважень, визначених законодавством, забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок Клієнта.

Пунктом 2.2 вищенаведеного Договору передбачено, що Клієнт має право: розпоряджатися грошовими коштами, що перебувають на його рахунках (для розпорядників бюджетних коштів - у межах затвердженого кошторису доходів і видатків, для одержувачів коштів - у межах плану використання бюджетних коштів); отримувати від Казначейства всю необхідну інформацію, пов'язану з виконанням цього Договору; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим Договором послуг; контролювати своєчасність зарахування коштів на свої рахунки і їх перерахування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до умов зазначеного договору, Роменський міськрайонний центр зайнятості населення належним чином оформив та надав для оплати до Казначейства платіжні доручення: №1783 від 16.09.2013р. на суму 561,95 грн., №1784 від 16.09.2013р. на суму 1,69 грн., №1908 від 27.09.2013р. на суму 296,26 грн., №2134 від 31.10.2013р. на суму 295,69 грн., №2251 від 18.11.2013р. на суму 391,23 грн., №2252 від 18.11.2013р. на суму 5,26 грн., №2334 від 02.12.2013р. на суму 685,91 грн., №2342 від 05.12.2013р. на суму 83,11 грн., №2343 від 05.12.2013р. на суму 7,19 грн. з призначенням платежу: оплата за послуги зв'язку.

Пунктом 2.1.3 Договору від 09.01.2009р. передбачено, що Казначейство має право вимагати від Клієнта правильності оформлення розрахункових документів відповідно до законодавства України та повертати їх Клієнту в разі виявлених порушень. Розрахункові документи повертаються Клієнту з посиланням на підстави, передбачені законодавством України.

Проте, вищенаведені платіжні доручення казначейством не повернулися до Роменського міськрайонного центру зайнятості населення з посиланням на неправильність їх оформлення, та про неможливість виконання платіжних операцій позивачу повідомлено не було.

Згідно з ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення: