Постанова ВГСУ від 01.03.2017 року у справі №924/260/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 924/260/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача),Васищака І.М., Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року у справі № 924/260/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання повернути об'єкт лізингу та стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 32 907,59 грн., а саме 18 492,95 грн. заборгованості з лізингових платежів за грудень 2015 року - лютий 2016 року, 122,15 грн. пені, 36,64 грн. 3% річних, 268,72 грн. процентів за користування чужими коштами, 12 000 грн. збитків у вигляді витрат на юридичні послуги та 1987,13 грн. витрат за надання послуг з повернення майна, та зобов'язання відповідача повернути об'єкту лізингу - автомобіль VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2014 року виробництва, шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 через неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.06.2016 року (Шпак В.О.) у задоволені позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року (судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано частково; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто із відповідача 18492,95 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 36,54 грн. 3% річних та 122,15 грн. пені, 12000 грн. компенсації витрат згідно з п. 8.2.3 договору, в решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову апеляційного суду скасувати, а в задоволені позову відмовити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2014 року між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено Договір про фінансовий лізинг №0009888, за умовами якого позивач (лізингодавець) узяв на себе зобов'язання придбати та передати об'єкту лізингу відповідачу (лізингоодержувачу) на строк та на умовах, визначених цим Договором.

На виконання Договору про фінансовий лізинг сторонами було підписано Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

На виконання умов Договору про фінансовий лізинг 21.05.2014 року сторонами 27.05.2014 року підписано акт прийому-передачі предмету лізингу №00009888, згідно з яким лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в якості предмету лізингу автомобіль VW Polo Sedan, номер кузова НОМЕР_2, рік виробництва 2014р.

01 січня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1/1 до Договору про фінансовий лізинг №00009888 від 21.05.2014 року, п.2 якої сторони збільшили строк лізингу до 84 місяців.

Отримавши предмет лізингу від ТОВ "Порше Лізинг Україна", відповідач за умовами укладеного договору зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі згідно з графіком платежів (додаток до договору), яким було встановлено дату оплати авансового платежу (відшкодування частини вартості об'єкта лізингу) та періодичних лізингових платежів, в тому відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії.

При цьому ТОВ "Порше Лізинг Україна" залишалось власником предмета лізингу (п. 4.1 договору), а перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача передбачався у разі здійснення ним всіх платежів за договором (п. 4.2 договору).

Позивачем 16.10.2015 року направлено відповідачу вимогу за вих.№00009888 про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору, у якій позивач вимагав сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання вимоги та, керуючись ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (контракту), повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг №00009888 від 21.05.2014 року та вимагав від відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача.

Відповідь на вказану вимогу у матеріалах справи відсутня. Матеріали справи не містять доказів надсилання такого повідомлення. Водночас в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача не заперечував щодо його отримання.

Предметом даного судового розгляду є вимоги лізингодавця до лізингоодержувача про сплату лізингових платежів, пені, 3% річних, процентів за користування чужими коштами, збитків у вигляді витрат на юридичні послуги, витрат за надання послуг з повернення майна та зобов'язання лізингоодержувача повернути лізингодавцю об'єкт лізингу у зв'язку з порушенням зобов'язання з внесення лізингових платежів за договором фінансового лізингу та відмовою від такого договору.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відповідно до статей 651, 653 Цивільного кодексу України після розірвання договору, яке було встановлено судом, у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів, а також 3% річних та пені за прострочення виконання зобов`язань, а витрати на оплату юридичних послуг та за надання послуг з повернення майна не є збитками у розумінні ст.623 ЦК України та ст. 224 ГК України. Також судовим рішенням визначено, що оскільки сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у Договорі фінансового лізингу не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору лізингу положень про позику, вимоги позивача про стягнення з відповідача 268,72 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а в задоволенні позовної вимоги щодо повернення об'єкту лізингу судом відмовлено у зв'язку з тим, що позивачем не подано належних та допустимих доказів про знаходження у володінні відповідача даного транспортного засобу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після отримання вимоги від 16.10.2015 року про розірвання договору відповідачем проводилась сплата лізингових платежів, а позивачем дана сплата приймалась, об'єкт лізингу лізингоодержувачем позивачу не повертався, отже зобов'язання за договором фінансового лізингу не припинились, а тому у позивача наявні усі підстави вимагати сплати коштів за користування об'єктом лізингу за грудень 2015 року та січень-лютий 2016 року, пені та 3% річних. Посилаючись на п. 8.2.3 загальної частини договору, ст. 627, 628 ЦК України, суд апеляційної інстанції визнав доведеним право позивача на стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг, необхідних для стягнення сум, невиплачених лізингоодержувачем, а щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, витрат на послуги з повернення майна та повернення об'єкту лізингу, апеляційний суд визнав дані вимоги безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору, а тому в задоволенні даних позовних вимог відмовив.

Такі висновки судів обох інстанцій суд касаційної інстанції вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.