Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
справа № 235/2537/17
провадження № 61-18328св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Донліт»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Красноармійська районна державна адміністрація, Міськрайонне управління у Покровському районі та у м. Мирнограді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 грудня 2017 року у складі судді Величко О. В. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Соломахи Л. І., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донліт» (далі - ТОВ «Донліт»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Красноармійська районна державна адміністрація, Міськрайонне управління у Покровському районі та у м. Мирнограді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання недійсним договору оренди землі.
На обґрунтовування позовних вимог посилалась на те, що відповідно до розпорядження Красноармійської районної державної адміністрації від 09 листопада 2009 року в процесі розпаювання земельних часток (паїв) КСП «Перемога» на території Сергіївської сільської ради Покровського району їй передано у власність земельну ділянку площею 6,4454 га, кадастровий номер 1422786000:03:000:1731, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 23 листопада 2009 року сформовано вказану земельну ділянку та проведено її державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі. 17 лютого 2017 року проведено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку. При отриманні витягу з Державного земельного кадастру в лютому 2017 році з`ясувалось, що в Державному земельному кадастрі зареєстровані відомості про договір оренди зазначеної земельної ділянки, укладений 09 вересня 2014 року між позивачем та відповідачем строком на 10 років, до 09 вересня 2024 року. Право оренди зареєстровано реєстраційною службою Красноармійського міськрайонного управління юстиції 09 вересня 2014 року. Відповідач неодноразово зверталась до відповідача із заявою про повернення їй земельної ділянки, проте ці звернення залишились без задоволення, у зв`язку з чим просила визнати недійсним вищезазначений договір оренди земельної ділянки, витребувати від ТОВ «Донліт» вказану земельну ділянку.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 07 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що оспорюваний договір оренди укладений у письмовій формі, позивач мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним та спрямованим на укладення договору оренди; земельна ділянка вважається зареєстрованою після відкриття Поземельної книги та видачі про це витягу з Державного земельного кадастру; позивач набула у власність земельну ділянку відповідно до норм Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); державна реєстрація позивачем права власності за новими правилами не породжує права, а засвідчує визнання і підтвердження державою факту наявності в особи такого права.
Суд також зазначив, що позивач не довела порушення її законних інтересів як орендодавця у зв`язку з відсутністю на момент укладання правочину зареєстрованого права власності на земельну ділянку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог, не пов`язали момент виникнення права власності на земельну ділянку (який заявник визначив датою проведення державної реєстрації права власності - 17 лютого 2017 року) з моментом можливості розпоряджатися нею шляхом передання в оренду. Заявник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, положення статті 3 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV, статей 182, 203, 215, 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нормЗемельного Кодексу України (далі - ЗК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Сервисы для юристов